Слава ЗСУ!

Невдовзі повернулася пані Зося. На панича навіть не глянула. Підійшла до ганку і сіла на крісло. Панич помітив, що плаття помнуте про що нагадав її. Я мало не впала з коня, та коли злазила таки і не втрималася, кінь оступився і я таки впала, покотилася по дорозі і тому вимазалася і помнула плаття. Я вчора бачив синці на тілі то може ти з ліжка падала? — гнівно спитав. Ой мені то вже не до вподоби що з тобою щось коїться недобре. Може завела коханця? — Ага завела? — Он цього старого гайдука Андрія — відповіла тоном гніву. Не твоєї натури. Ти хіба водишся з покоївками і гадаєш, що всі такі, як ти. Я більше не хочу слухати чогось подібного бо поїду до Кракова? Що ти, що ти моя зіронька, — змінив тон панич. Я хочу аби у нас були гарні відносини, як раніше. Ти мені мало приділяєш любощів. А ти мені приділяєш? — Не вгавала пані. Пані Зося, я змінюся і ти теж. І будемо жити, як колись. Побачимо, буркнула пані. Я втомилася і піду до спальні. Добре моя зіронька, добре. Ото лисиця — подумала пані і пішла. Та як тільки пані пішла, панич пішов у парк де гуляла Мирослава і Урсула. Панич бачив, як Мирослав вела за руку Урсулу і про щось розмовляли. Гарна бестія гарна, подумав панич.

Підбіг Івась і доповів паничу, що у зброярні відчинені двері і чи все на місці — хотів аби подивився панич.

Панич зайшов всередину і сплеснув долонями рук, о Боска моя. Та тут немає більшої половини пістолів і двох гаківниць. А де поділися арбалети? — поглянув у бочки і взявся за голову руками. Та тут вкрадено багато пороху і набоїв? Хто той злодій? — знайди мені пахолку і я його відправлю на дибу, скраю на смерть. Паничу, а може у наших лісах об’явилися опришки? - га. Може, може — тихо проказав панич і оглядався ніби вони уже тут. Поїду до повіту і буду просити на підмогу жовнірів. Таки опришки вже об’явилися. Поклич мені усіх трьох гайдуків. Добре паничу вже іду. Івась зрадів, що відвернув підозру від себе.

*******************************

Василь пішов до Мирослави. У хаті світла не було. Де вона? — Може уже спить? — Може, сам до себе промовив. Біля загромадженої копиці сіна побачив тінь. То був її батько. Добрий вечір господарю?! — Добрий, якщо свій. Свій, свій — промовив Василь. А де Мирослава? — у панича. Як у панича?- оторопів. Панич сказав привести, бо немає кому бавити його доньку. Ну, я його забавлю, так забавлю, що за ноги підвішу на найвищій смереці. Ти Василю не нервуй, панич сказав, що її буде дуже добре, і що платитиме теж добре. Я його попередив, не дай Боже поведеться недобре, — прийдуть опришки із ним погомонять.

Ой недобре буде — чує моє серце. Відповів Василь.

Нічого, я йому візит нанесу. Ой нанесу? — і пішов додому. Іван не дасть в обіду Мирославу –з аспокоював себе.

Як вона себе почуває від останньої зустрічі? — Я трохи перегнув, що маю робити, коли і я і вона хотіли тілесного зближення. Головне аби не завагітніла, бо до весілля ще далеко. Треба назбирати грошей на віно. Але то не проблема. У випадку чого, панич поділиться, у нього того добра багато. А ось і оселя. Піду спати, бо завтра до панича на роботу.

Василь з хлопцями вирішили до панича не йти, а підуть до табору. Тепер головне дізнатися, коли панич поїде до повіту просити на підмогу жовнірів. Іван мав би дати знати. Пані Зося чекає такої самої нагоди, бо поїде конем до Василя. Що маю робити із панею?. Мені вона теж не байдужа і пригадавши її темперамент — захотів зустрічі. З Мирославою того не відчував, що з панею. Треба послати Петра до умовного місця чи немає повідомлення про намір панича. Іван від імені пані теж мав би повідомити Василя про зустріч з панею. Уже підходили до табору коли наздогнав Петро і приніс звістку, що панич з гайдуками їде то повіту. Значить треба йти до каменя, де чекатиме пані Зося. Сьогодні я їй скажу, щоб більше не приходила. Та легко зараз сказати, а при зустрічі з нею напевно забракне слів. Хлопцям скажу, іду по справах.