Слава ЗСУ!

Панич впізнав шаблю свого покійного батька тай пістолі із його зброярні. Ото холера би їх забрала, лайдаки, холопи. Нічого, завтра поїду до управи і прийде зі мною багато жовнірів. Я їх усіх, як горобчиків перестріляю, бо здогадуюсь де вони гуртуються. То недалеко і захоплю їх зненацька. Панич тішив себе думкою, і з нею пішов до опочивальні аби відпочити. Пані Зося з нетерпінням чекала завтрашнього дня, аби побачитися з опришком Василем.

***********************

Мирослава на самоті у альтанці парку обдумувала своє майбутнє життя. Урсула спала, то мала змогу побути на самоті. Пані Зосю ненавиділа, а ще бачила якими п’янкими очима дивилася на Василя. Пожирала його не так як звіра, а доброго і щирого легіня. Тут щось не те. Бо Василь дивився на неї, як на фею, німфу. Тепер здогадалася звідки ті аромати були у Василя. То парфуми пані Зосі, бо кожного дня їх аромат відчуває коли заходить у покої пані. Та невже пані кохається з Василем? Коли? Де? — треба припильнувати.

Паничу не лежалося, у голові ніби у мідному казані гуло і клекотіло. Пані Зося, а про що ви говорили із тим лайдакою? — Про те аби змилосердився над нами. І чим ти будеш йому платити? — платити будеш ти мій коханий паничу. Я бачу іронію у твоїх словах панно моя люба? Ніякої іронії, тут справа життя чи смерті. За життя треба боротися не злотими, а дипломатією. Мені здається, що ти того лайдака візьмеш своєю вродою і втіхою, а не дипломатію? Не завжди дипломатія перемагає, а тілом хоч і би хотіла то не вийде. Де видано, аби пані дозволила собі зустрічатися із смердючим хлопом? Панич аж з радості мало не скотився з ліжка. Таки нічого між панною і Василем бути не може. Нарешті хоч у цьому маю спокій. Та все ж треба поговорити з Івасьом аби трохи припильнував, що робить пані Зося у відсутності панича. На гайдуків — надії не покладав. Жаль, що немає покоївки, яка за всіма наглядала і доносила йому. Жаль, жаль. Саме нагодився Івась і панич запросив його до кабінету на другому поверсі. Івасю? — ти служиш мені вірою і правдою, тобі я довіряю найбільше. І хочу тебе попросити про важливу справу. Але іди і подивися чи бува кого у коридорі немає і причини щільно двері. Івась розвернувся і миттю зробив те, що просив панич. Мені часто доводиться відлучатися від панського двору у різних справах, а тому хочу мати ясну картину про усіх хто є тут. Та найбільше хочу аби ти пильнував пані Зосю. Я не те, аби підозрювати її у зраді, але пильність не завада. Ти мене розумієш? — Авжеж паничу. Вона добре їздить верхи на коні. Мені говорить, що їздить на прогулянки або до урочища, де працюють ці лайдаки-селяни. Дуже тебе прошу прослідкуй за нею, але непомітно для неї. За правдиву інформацію позолочу руки. Зрозумів?- Авжеж зрозумів,паничу. А також придивися до Мирослави, чи бува мені не зраджує? Івась на знак згоди кивнув головою. Ну, іди Івасю. Івась зник за дверима і подумав, як би донести Василю про те, що панич відлучається з панського двору. ( Не знав, що пані Зося уже домовилась з Василем про зустріч)

Пані Зося ніяк не могла знайти відповідь на питання: — якого роду Івась, хто його батьки? Василь напевно знає, найбільше може мати інформацію війт Яким. Та, як з ним побачитися? Їхати самій у село — небезпечно. Треба передати гайдукам, аби війт з’явився у палаці. Івась, Івасю, а ходи но до мене. Слухаю моя пані. Маєте мені щось сказати? - так, так. Але то тільки між нами. Та добре пані. Пошли гайдука до війта, аби переказав йому, що пані запрошує його прибути завтра по обіді до палацу. Паничу ані, ані. І приклала пальця до губ. Зрозумів. А ще хочу тобі довірити одну дуже важливу справу потаємну. Все зроблю моя пані- відповів Івась. Придивись мій хлопчику, чим займаються панич із Мирославою у покоях чи парку? Я тобі гарно віддячуся. Подуріли пани чи що? Бісяться із жиру і ведуть потаємні ігри. А мені, що? Буду клеїти дурня з обох. Та за паничем треба пригледіти, Мирослава дівчина Василя. Та між ними є щось недобре і Василь має знати про їх відносини. Панича треба провчити і Мирославу теж.