Слава ЗСУ!

***********************

Івась! Івась! Скажи гайдукам, аби запрягали коней до карети. Поїдемо до повіту у справах. Надовго? — Спитав. Днів на два — три. Нехай візьмуть коням вівса і сіна та собі харчів у дорогу. Покоївкам, кухарям накажи аби запекли мені фазанів і зайця. Добре паничу усе сповню. Іди, іди. Іван на радощах життю побіг до кухарів і розпорядився, а також до гайдуків. Ніхто хіба не звертав уваги на старого гайдука Андрія, який тільки те й робив, що спав на осліні біля колодязя. У дворі по від’їзді панича запанувала тишина, інколи доносився храп гайдука Андрія і скавуління хортів у загоні.

Сонце припікало і челядь з другого боку палацу вийшла поніжити тіло. Дехто зняв сорочки до пояса і гріли груди до сонця. Мирослава з Урсулою пішли у парк, трохи на прогулянку. Іван добре знав куди спішить пані. Сам на господарці і за пахолка і за дворового і на воротах. Гайдук Андрій дрімав і не помічав нічого зайвого у панському дворі.

Василь як і в попередні рази появився нізвідки і став перед пані Зосею у повному спорядженні, - при зброї. Пане Василю хіба на зустріч із панею приходять в такому вигляді? — Із посмішкою спитала і ніжно пригорнулась до його грудей. Як я кохаю тебе Василю! Ти навіть не уявляєш собі. Я теж люба пані. Закрутив мені голову так, що мало з розуму не зійду. Панич, щось помітив, бо ми з тобою багато наслідили у моїх покоях. Та все обійшлося. Я збрехала, що коли злазила з коня, поступилися і покотилися по шляху і траві. Тому і плаття помнуте і у бруді. А ліжко у плямах і бруді, бо з дороги не роздягаючись лягла і залишила все як є. Ти моя любаска добра брехуха. Та добре, що панич повірив і нічого не запідозрив. Мій панич - пискливий здається залицяється до покоївки. Василя ніби обухом по голові хто вдарив від почутого. Хотів сказати, що вб’є та спохватився, бо пані Зося не знала, що Мирослава його наречена. Василю, Василю, прокинься? — Ти чого так прийнявся тим, про що сказала? Та нічого. Все гаразд. Пані! Давай відійдемо он за ті дерева, бо на видному місці може хтось побачити нас. Пані прихопила із собою домоткану плахту. Ростелила і присіла оголивши ноги вище колін. У Василя заграла кров і теж присів. Обоє попливли у світ спокуси.

Сонце уже було у зеніті. Ага Василю хотіла спитати тебе? Івась з твого села? Так. А що таке? Хто його батьки? Знаю, що живе з мамою. Батька немає. А чого пані так зацікавилась Івасем? Сподобався чи що? Та він ще дитина, Василю. Ну що? коханий мій. Коли зустрінемося? Та не знаю. Наступного разу може і не бути. Чого так? Хіба Василь мене не кохає більше? Хіба я не догоджаю, як жінка? Не говори такого, бо помру з розлуки. Ти мені найдорожчий скарб і без тебе, немає життя мені мій коханий. Коли мій панич поїде у справах я дам знати через Івася. Пані обняла Василя, цілувала і цілувала, аж спітніла. Василь допоміг вилізти на коня і легко вдарив коня по крупу рукою. Пані помахала рукою і поїхала.

*****************

Війт Яким постукав у ворота та ніхто не відзивався. Вдарив сильніше і сонний гайдук Андрій почув стук. Кинувся до воріт і строгим голосом спитав: — хто там грюкає, не дає відпочивати? Я, війт Яким! Мені до ясновельможної пані за запрошенням. Ну то проходьте. Відчинив ворота аби війт міг в’їхати бричкою на подвір’я. Пані Зося спала у покоях. Івась стиха увійшов у опочивальню і стиха розбудив паню. Ясновельможна пані? — Тут до вас приїхав війт Яким. Війт?- Ну добре, скажи, що я зараз вийду на ґанок. Добре пані — промовив і пішов. Казали ясновельможна пані, що зараз вийде. Війт присів на лавку, та тут же встав, бо пані саме відчинила двері і запросила війта до прихожої. Присідайте пане війте. Я розпоряджуся аби принесли напитку. А може пан попробує фламандського вина? Та дякую ясновельможна, хіба трішки.