Слава ЗСУ!

На столі появився штоф із вином, печиво і м’ясо зайця. Пані пригощала війта і заглядала йому в очі. Війта бачила колись, як із паничем заїжджали до нього. Оце вдруге побачила і помітила, що війт на лиці змінився, постарів. Напевно має якусь біду, а може опришків боїться. Щось не те, не те. Та годі! Я вас пане війте покликала у дуже важливій справи, але то між нами і панич не повинне знати нічого про нашу зустріч. Ясновельможна пані я до ваших послуг і слова за зубами умію тримати. Ну той добре. Ви знаєте про всіх мешканців села? Знаю достеменно — відповів війт. То скажіть мені, що ви знаєте про Івася, мого пахолка. Он він іде. Ага бачу. То є син Пелагни, що живе на околиці села. Жінка живе сама, бідує бо без чоловіка. Все мусить робити сама. Син інколи навідується той допомагає, а селяни її не оминають. Гуртом ідуть і сіна накосять і дров привезуть, нарубають, стріху на хаті починять. Допомагають, чим можуть. А хто його батько? — Я вам скажу ясновельможна пані, але тільки вам. То є син старого пана Яна. Він навіть трохи подібний до панича. Так. Так, подібний - повторила пані. А покоївка Мирося? — отого не знаю. Але від людей нічого не втаїш. Там те ж, все покрито темінню. Подейкують, що вона також байстрючка від пана Яна, але я вам цього не казав ясновельможна. Та що ви, де би я посміла комусь про таке сказати ? Ясновельможна пані ще має щось до мене? - та ні. Ніби усе. Я вам щиро вдячна. До побачення, до побачення пане війте. Війт Яким пішов до виходу. На прощання схили в голову у поклоні і сів у карету-бричку. Нарешті ворота закрилися і пані пішла до покою. Значить Йожеф і Івась рідні брати по батьку. Як відреагує на таке повідомлення Йожеф?...

********************

Ватага опришків сиділа біля ватри і споживала веприну. Вартових не виставляли, бо ніякої загрози не було. Та й не так легко дістатися до табору, якщо не знаєш потаємних стежок відомих тільки їм. З усіх боків надійні тили. Зпереді прямовисна скала, у верхній частині непролазні хащі. З боків у деяких місцях нанесли сухого хмизу, який дає звук хрусту,якщо хтось насмілиться по ньому іти. А ще ями пастки. Тож вартових не виставляли, гомоніли, управлялися у стрільбі з пістолів, арбалетів, рушниць. Набоїв вистачало. Погода ще тепла, але осінь уже наступала і у вільний час ходили на заготівлю грибів, горіхів, ягід на зиму. Вирішили на зимівлю залишатися почергово у таборі. Для цього, землянки добре до зими підготовлені. Буде хіба проблема із добиранням до табору, якщо випаде великий сніг. У землянках для опришків є кожухи, жупани, домоткані покривала із шерсті овець. Заготовили дрова, для диму вивели хитромудрі канали, де дим виходитиме далеко від табору. Хлопці розказували усіляку бувальщину, небилиці. Реготали, дражнили хто чим міг. Та тільки дідуньо-мольфар, щось буркав у ріденькі вуса і гладив таку ж ріденьку бороду. Дідуню, а дідуню? Розкажіть і ви щось з власного життя. Як жилося нашим пращурам у давнину? Чи завжди пани були у наших землях? Чи були серед них хоч трохи людяні, які не знущалися з народу?

Що можу вам сказати дітки мої. Моє життя на ногах і по лісових стежках. У село майже не ходжу, бо не усі мою появу сприймають добробажаною. Було таке, що після моєї появи ставалися різні дива. І у всіх гріхах звинувачували мене. Тому тримаюся подалі від людей. Кому треба знайти мене у важливій потребі, то знаходить біля каменя-валуна. Там я буваю дуже часто. Адже я уже казав, що цей камінь дає мені сили, заряджає великою енергетикою. Усі ми діти природи. Природу нищити не вільно, її треба берегти,бо дає життя усьому живому.