Слава ЗСУ!

А скажіть, як ви знаходите стежки до табору? — усюди розставлені пастки, капкани, а ви без перешкод проникаєте у табір. Я уже трохи недобачаю. Очі вицвітають, усе ніби у тумані. Та бачу ногами, руками, розумом. Ось так і ходжу дітки ви мої. Бог завжди поруч і мені не страшно ані вдень, ані вночі. Мені не буває холодно ані спекотно, бо нічим не відрізняюсь від лісових друзів. Я можу лежати між тілами козуль чи вовків. Харчуюсь грибами — сироїжками, ягодами, горіхами хоч і немає чим пережовувати, бо у роті жодного зуба. Смокчу і соки підживлюють мій організм. А щодо панів, то я вам ось що скажу. Скільки себе пам’ятаю над нами завжди були пани. Самі працювати не навчені, бо не було кому їм прищепити любов до праці. Вони споконвіку були панами. Вони народжувалися у панів і ними ставали. А люд на них гнув спину. За найменший непослух катували. Для них хлоп ніколи не був людиною — раб. Собаки цінувалися вище, аніж хлоп. Можна багато говорити та нарешті настав уже той час, щоб поквитатися з ними. І такими месниками є Довбуш на гуцульщині, а тут Василь Бойчук. Не шкодуйте панів. Винищуйте до ноги усіх. Не залишайте у живих нікого, бо виплодиться ще гірший деспот. Уже визрів той момент, коли звіра треба заганяти у його ж логово. Все пустити з димом. Бог вас за це не покарає, бо робити щасливим життя більшості народу. З вами правда і людський закон, виходу з поневолення. Вам раджу, пробуйте з паном домовитися, щоб по-доброму забирався геть з наших земель, ані то.....

Василь встав, подякував мольфару, який підтвердив помисли його. Ватага була зачарована розповіддю мольфара і правильним рішенням ватажка Василя.

********************

Панич повернувся із повіту з десятком жовнірів. Жовнірів поселили у касарні гайдуків. Паничу додало сміливості і на радощах побіг похвалитися пані Зосі. Пані Зося була не у захваті від почутого. Ти Йожефе, хочеш цими жовнірами захистити палац від цих відчайдухів-опришків? Авжеж моя ясочко. Ми нарешті у безпеці. А як треба буде, то мені дадуть не десять, а сто-двісті жовнірів і підемо очищати гори від тих самозванців-опришків. Ну-ну.....Вони одним духом порозкидують від жовнірів, хоч вони і самі дадуть драла, від першого пострілу опришка. Їх нічим не викуриш, бо гори їм допомагають. Вони тут народилися, тут виросли і тут живуть усе життя від діда-прадіда. А ти хочеш отими п’яницями іти на опришків? — іди, іди і знайдеш, що шукаєш. Гадаю, що знайдеш свою смерть і нас кинеш на погубу.

У вас є домовленість, що один день будуть працювати на нас. Мають безперешкодний доступ до лісу за живністю і нас не чіпатимуть, якщо будемо виконувати домовленість. А ти поперся у повіт за підмогою. Ти своїми діями спровокував ситуацію і цього тобі опришків не простять! Чекай непроханих гостей. Ти перший заховаєшся у хліві і тобою буде трусити як при лихоманці. Наробив лиха і полетять наші голови. А що буде з моєю Урсулкою? — Ти подумав про донечку, про свого брата? І тут же замовкла, спохватилися і це неабияк вразило Йожефа. Якого брата пані? — якого... Ми про це поговоримо ще мій благовірний. Та ні! Ти уже сказала А то говори і Я. Добре. Добре. Тобі опришки казали, що твій отець Ян наплодив байстрюків по ввірних йому селах. Отакий був пан Янек, що слава розпусника незабулась по сьогодні. Наскільки я знаю, що ти теж не святий. Скількох покоївок зґвалтував і з животами вигнав з палацу. Побійся Богу моя ясновельможна пані. Я нікого не ґвалтував, а як самі мені давали повід, то я не винний. Оці холопки такі спокусливі. Зваблять навіть старого гайдука Андрія. Та я їх відкидав і не наважувався на гріх. Панича зацікавила та новина настільки, що уже вирішив не відступати і продовжив... Ну то може пані нарешті мені розкаже усе по порядку.