Слава ЗСУ!

Звідки узявся у мене брателик?...-га. А ти добре придивися до пахолка Івася і побачиш, що риси лиця подібні до твого. Тільки в тебе голос пискливий, як у хорта, а у нього - справжнього чоловіка. Пані собі дозволяє непристойні речі, зухвальство, покривлення і приниження моєї величності. А хіба, ти мій благовірний не помічаєш за собою синдрому зверхності над усіма і навіть наді мною. Ти мені майже не приділяєш належної чоловічої уваги. Великою помилкою вважаю, що заручилася з тобою. У тобі окрім панського гонору і як кажеш величності нічого людського немає. Ти перед опришками вів себе як лякливий заєць. Де подівся твій панський гонор, відвага? Та тобою трусило, як у пропасниці. Ой паничу, паничу. Висіти тобі на смерековій гілці невдовзі. Опришки тебе не пошкодують, а тим більше коли дізнаються, що ти приїхав із жовнірами. Пані собі геть забагато дозволяє. Прошу бути більш гуманнішою до моїх вчинків. Я іду розпоряджуся щоб жовнірів нагодували і приготували усе для їх відпочинку.

Івась саме ішов з боку касарні. Паничу, я уже зробив усе, аби жовніри мали змогу відпочити з дороги і сказав кухарці нагодувати їх. Ти молодець Івасю! Панич уп‘яв очі у нього і дивився довго, довго. Івасю така увага панича здалася підозрілою і стояв як укопаний. Чого, панич так дивиться на мене ? Оглядає з усіх боків і нічого не говорить. Аж лячно стало. Нарешті заговорив. Скажи мені Івасю, хто твої батьки ? Тата у мене немає, а мати живе сама. Її важко одній упоратися з роботою по господарству. Ще коли я жив з нею то і допомагав їй, а від коли у вас на службі, рідко навідуюсь. Та то не біда. Односельці приходять і надають допомогу. Сіно зроблять, дров привезуть, на городі допомагають і так живуть моя ненька. А що тобі відомо з її молодих років ? Та нічого. Я коли був менший, то сусідка сварилась з мамою, назвала маму панською шльондрою, а мене панським байстрюком. Більше нічого не знаю. Зрозумів. А давай поїдемо до мами. Ти надіюсь уже скучив за нею. Та скучив, скучив. Скажи гайдукам нехай сідлають вороних, поїдемо верхи на конях. Івана ніби вітром здуло від почутого і побіг до конюшні. Панич розпорядився аби зготовили клунки з харчами, і подались у дорогу до села.

Осінь видалась теплою, дерева одяглись у багрянець. Вершники мовчки прямували у бік села, яке уже виднілося на обрії. Івану аж дух перехопило від радощів. І не міг збагнути, чому панич приділив йому і матері скільки уваги. Душу непокоїла ця загадковість.

Нарешті під’їхали до обійстя Івана. Іван хутко зіскочив з коня, за повіддя прив’язав до кола огорожі. Підійшов до панича, взяв повіддя і зробити те саме. Панич побачив не хату, а халупу під стріхою з перекошеними віконцями і такими ж дверима і з дощок із шпаринами, щоб пальців вільно можна пропхати. Побачивши з городу двох вершників мати упізнала у одному з них сина, а другого не знала. Вершники під’їхали до обійстя. Той другий напевно опришок, бо у селі усі знають, що у лісі є ватага опришків. Невже Іван теж пристав до них. Буде біда, якщо дізнається пан. Коли підійшла до них, то побачила чоловіка, який був гарно одягнений по-панськи. Матусю добридень, добридень і вам. Оце мій панич Йожеф у якого стою на службі. Мати кинулись у ноги паничу цілувала полу каптана. Та що ви робите, мамо? Підніміться не ганьбіть себе. Панич хоче вас розпитати про дещо, я готова панич. Я вам щиро вдячна, що прихистили мого синочка, він у мене єдиний і заради нього живу. Так, так тітонько він дуже гарний і чесний. Служить мені вірою і правдою, за що вам вдячний. Хотіла заперечити паничу, що я йому не тітка а просто Пелагна, або як у дитинстві називали Пелазя. Ви тітонько замолоду служили у мого батька? — Так, було таке паничу. І опустила голову. А подивіться добре на мене і на Івася. Ви бачите подібність між нами? — Та я добре уже не бачу — збрехала Пелагія, бо не знала до чого веде панич. Казали, що мій батько був гульвіса і що багато по селах байстрюків наробив. Я вам паничу того сказати не можу, бо не знаю. А батько до челяді ставився добре. Ви теж були покоївкою у батька? — Правда? та правда, правда паничу. Значить все стає на свої місця. Ваш Івась мені зведений брат, бо ми подібні. Івану аж помутніло в голові. Що буде дальше? Навіщо панич затіяв цю розмову? Одним словом, ви тітонько тепер частина нашої сім’ї, Іван став мені братом. Панич підійшов до Івася і пригорнув до себе. Дякую вам, що подарували мені брата. Пелагія заплакала щиро — може вперше у житті від радощів. Крізь сльози запросила до хатини, та пригостити було нічим. Брате, принеси клунки до хати. Іван миттю приніс клунки. Вийняв різні наїдки і почав виставляти на стіл із дощок та ще й засмальцований, бо ніколи не був митий гарячою водою. Панич витягнув з піхви ніж і нарізав м’ясо, хліб, пляцки. Їжте тітонько, не соромтеся ми ж тепер свої, родина. Та яка я родина. Воно руки годі відмити від землі. Уже і в попелі мию і піску, а вони он зашкарублі, потріскані. Брате Івасю візьми казан і м’ясне поклади туди, а зверху накрий кропивою. Воно із льодні і ще трохи постоїть. А ви тітонько їжте і не шкодуйте, бо пропаде хоче і закопчене. Я ніколи такого не їла хіба у війта на обжинках. Дякую, дякую паничу і потягнулась до руки аби поцілувати та панич вирвав руку і погладив її по голові. Ну що брате?! — Нам пора їхати. Я розпоряджуся аби війт Яким організував людей поправити стріху на хаті, а може замінити на гонти та хата аби не завалилась, може і нову побудуємо. Та ви що паничу? Що подумають люди — Ні. Ні того не робіть, бо відвернутися від мене. А може бути ще таке, що заберемо вас до панського двору. Подумаємо з Івасем. А чому назвали Івасем сина? Пан Янек просив назвати на його честь. Та у нас Янеків немає, то назвала Іваном. Бо Янек то є польське, а не українське. Зрозумів — відповів панич. Нічого. Тепер Івась буде паничем як і я. Та що ви таке кажете. Де то видно аби селянин став паничем. Буде, бо ми однієі крові. Як буде-так буде, аби лишень був здоровий і людяний. А там як Бог скаже.