Слава ЗСУ!

Панич підійшов до Пелагії, обняв і пригорнув, як рідну, поцілував у голову і зашкарубілі руки. Будьте здорові і вам здоров’я — відповіла крізь сльози. Син довго не міг відірватися від матусі, а сльози з очей лилися на лице матері. Бережи себе синок і не забувай своєї неньки. Помахала вслід вершникам, які віддалялися. Іван щораз повертав голову у бік обійстя, де стояла понурена матуся.

*******************

У панському дворі цілими днями гамірно. Жовніри управляються у стрільбі інші у герці на шаблях. П’ють вино,наливки, запрацювала гуральня, варять пиво, оковиту, ходять співають, веселяться і споглядають на молоду, звабливу пані. Пані Зосі така увага до вподоби, але з голови не виходить легінь-опришок Василь. Ото є справжній коханець. З ним хоч на край світу. Як зробити аби він одержав звістку про зустріч і де? Жовніри виїжджають за ворота кожного дня і бувають біля заповітного каменя. Івасю доручитися уже не наважується, бо чого доброго скаже Йожефу і буде мені лихо. Панич радий, що Івась його зведений брат. Одягнув його у одяг панський проти його волі. Тепер у палаці два паничі. Та все ж може поговорити з Івасем аби сповістив Василю, що хочу бачити його? Так і зроблю. Панич Івась саме йшов до палацу і пані Зося зустріла його на ганку. Паничу Івасю? Прошу мене так не називати, пані Зося. Звіть мене як і раніше. Я не панич. Ну то, як скажеш - погодилася пані Зося. Ти хоч і брат Йожефа та довіра до тебе залишилися і тим дуже рада. Моє ставлення до тебе не змінилося, а тому хочу тебе попросити про одну послугу і щоб це було тільки між нами. Домовилися? — То кажіть, що маю робити? Мені треба зустрітися з Василем. Допоможеш? — Авжеж, ясновельможна пані. Попроси Йожефа, що поїдеш у справі робіт в урочище. Він тебе відпустить, а побачиш Василя скажеш, щоб прийшов в умовне місце і коли саме. Добре пані Зося. Панич Йожеф навіть зрадів такій пропозиції і сказав, аби узяв із собою двох гайдуків. Та не треба мені супровідників, як-небудь і сам впораюся. Ну то, як знаєш. Їдь і перевір роботу тих лайдаків. Тільки веди себе, як панич, а не як панібрат.

Іван від радощів, що побуває у таборі миттю вискочив на вороного і подався до воріт. Гайдук Андрій відчинив ворота і вершник скоро зник з поля зору гайдука. Іван розвернув коня в бік палацу і уявив собі, як гарно, видовищно, буде палати то панське гніздо. Далі поїхав тихою ходою і невдовзі під’їхав до прямовисної скали. Коня прив’язав до гілки дерева, бо їхати верхи конем уже неможливо. Туди можна добратися тільки пішки і уважно аби не втрапити у пастку. Ніби пам’ятав де вони замасковані, але був дуже уважний. Звідки не візьмись появились несподівано опришки звалили з ніг і притиснули до землі. Та я свій, хлопці. Я Іван-пахолок панича. Відпустили і побачили Івана, але у панському одязі. Твоє щастя, що не покалічили. Мені терміново треба побачити Василя. Маю важливу справу. Добре, — відповів опришок. Я проведу тебе до нього. Нарешті добрався до табору. Василь зустрів Івана привітно і розпорядився аби йому насипали миску рибної юшки. Ну,ти як? - паничу Іване? Василю, не дражни мене, — знаєш, що я ніколи не буду паном, хоч і маю до них якесь відношення. Та відома мені, що ти зведений брат панича. Ну та то нічого не змінює. Надіюсь ти, як був нашим побратимом — ним і залишишся. Авжеж, Василю. Може той добре, що так сталося, більше довіри з боку панича, а то нам на руку. Перше, що хочу сказати панич із повіту приїхав із десятками жовнірів і радіє, що скоро очистить гори від самозванців — опришків. Сказав, що будуть гнити у льоху, а декого посадить на дибу. Ото панич, ніби смирним себе показав при зустрічі, а насправді камінь тримав за пазухою — промовив Василь. Ну то покажемо йому де раки зимують. А ще Василю — пані Зося хоче аби ти прийшов в умовне місце і коли зможеш. Та тихіше говори, бо дерева мають вуха. Передай, щоб мене пані більше не чекала, бо мені остогидла. Або не кажи, що остогидла. Скажи, що не вважаю за потрібне . Так і скажу, Василю. Ну а тепер іди і скоштуй наших селянських наїдків. Форель смачна, Іван їв, ще захотів добавки. Ото смакота. Слухай, Василю ?- мені набридло бути у панів. Може зостануся тут? — га. Та ні, Іване, ти нам потрібний там наразі, а далі буде видно. Я теж хочу іти у бій з панами. Ви онде так налякали панів в окрузі, що панич лягай спати і довго молиться, бо не знає коли буде раптовий напад на панський двір. Обвішав себе пістолями, навіть кірасу іноді одягає, а може і у ній спить зі страху. Нагнали ви їм страху, ох і нагнали. А знаєш,Іване, ми втратили опришка. Пам’ятаєш хлопців із сусіднього села, які прибилися до табору? Авжеж, пам’ятаю. Так отто були два брати, які спалили панський фільварок. Одногл звати Іваном, а другого звати Дмитром. Куля із рушниці вцілила йому прямо в голову і помер моментально. Донесли Дмитра до табору і похоронили по-християнськи на окраїні лісу. Шкода хлопця, бо у бою з гайдуками проявив себе справжнім відчайдухом. Топірцем так орудував, що не одному гайдуку проломив голову. Дуже відважним був. Та смерть знайшов у нерівному бою,бо гайдуків і челяді було у два рази більше за нас. Поклали ми їх багато, але пану із сім’єю вдалося втекти під прикриттям гайдуків. Нам пообіцяли, що до логова доберуться і всіх перестріляють. Тепер пильності не втрачаємо. Виставили варту у два пояси. Наші вартові у другому поясі на деревах облаштували дозорові пункти. Зверху кращий огляд місцевості.