Слава ЗСУ!

Василю, мені треба іти, бо я ніби поїхав урочище, а насправді ішов до тебе. Аби не викликати підозри мушу ще заїхати в урочище. Ну й добре, Іване. Іди, іди. Агов! — Почули хлопці побачили дідуня-мольфара, який прямував до Василя і Івана. Добридень вам, і вам добридень — відповіли. Дідуню, ходімо поїсте юшки, бо напевно зголодніли. Не відмовлюся, бо так і зморився і треба трішки відпочити. Хочу діти вам сповістити, що на вас насувається біда. Повіт на знищення вашої ватаги направляє ціле войско жовнірів. Нехай ідуть, і ми їх пригостимо по повній. Василю, я напевно остануся тут, до панів іти не хочу. Та ні Іване, ти наші очі і вуха і бути тобі там. Коли буде потреба я тебе викличу. А зараз роздивляйся, що до чого і нам доповідай. Ти тепер під видом побачень з мамою будеш заїжджати до нас. Тобі брат довіряє і ні в чому не запідозрить. Не маю бажання повертатися, та куди подітися мені. Ти хлопче остерігайся не панича, а пані, до неї довіри не тримай. Вона хитра бестія. Ти розриваєшся на двох. Панич хоче аби ти йому доповідав про пані, її походоньки, а пані аби ти пильнував за паничем. А ви звідки знаєте, дідуню? Я уже вам не раз казав, що від мене нічого не утаїти. Маю сороку, яка на хвості мені приносить новини. Усміхнувшись у вус — замовк дідуньо. Нарешті дістався до урочища. Об’їхав місце вирубки кущів, хмизу, сухостоів— дерев. Лісорубів не впізнав, бо були із сусіднього села. Привітався і поїхав до панського двору.

**********************

Пані Зося чекала Івася. Чекала на добру звістку від Василя. Нарешті ворота відчинилися і побачила Івася на вороному. Поманила пальцем, як малу дитину. Ну що сказав Василь? — вельмишановна пані, Василю зараз ніколи, бо багато справ — збрехав, не схотів убивати горем пані Зосю. Зараз осінь і багато роботи по господарству. Як тільки буде вільна година, то обов’язково повідомить. Ага, значить не хочеш зустрічатися. Та невже я замало приділяла йому ласки? — віддалася сповна. Моє ніжне тіло два тижні боліло від утіхи з ним. А які гарячі поцілунки отримував? — Невже щось не так було? Що маю робити, коли і у снах його бачу, і вдень на душі неспокій у серці жага любові, серце розривається. Хіба можна забути ті бурхливі обійми, поцілунки, гріховні орії? Знала б де ти є — полетіла б птахою. Лиш би пригорнутися до сильних грудей. Пані Зося так розчулилась у своїх думках, що незчулася, коли підійшла Мирося з Урсулою. Ясновельможна пані, Урсула хоче спати, то я її відведу до опочивальні. Добре, добре. Відведи мою ясочку ніжну. Моє янголятко Боже. Хай поспить. І поринула знову у мрії. Нагодився Йожеф. Не у доброму настрої. Де панич Іван? — та звідкіля мені знати. А ось іде від кесарні. Паничу ти мені у потребі. Що сталося паничу? Наглядай за жовнірами, бо забагато волі дано. Хтось із них згвалтував челядницю Анну. Вона плаче і каже, що скаже батькові, а нам ще цього бракувало. У повітрі порохом пахне, а як батько звернеться до тих опришків, то виріжуть усіх в ногу. Знайди мені того жовніра і поговори з ним по усій строгості. Я бачу, що вони бігають за Мирославою, аби ще й і її не наробили лиха. Добре паничу. Поговорю і знайду того гвалтівника. Будемо судити строгим судом. І преведи його до мене. Узагалі, не дозволяй їм робити, що їм заманеться. Розпустилися, ведуть себе як вдома. Паничу Іване він сказав, щоб я йому дала напитися; сказала аби ішов зі мною. Куховарки пішли до льодовні, а він схопив мене і почав рвати на мені одяг. Я пручалася, а він приставив ножа до горла і сказав, якщо не замовкну то відріже голову. Я мовчала, а він робив свою справу. А потім сказав, що якщо комусь розкажу, то заріже мене і постріляє моїх родичів. А ти його впізнаєш? — Звісно, що впізнаю. Добре, не плач. Розберусь із тим ґвалтівником. Я піду до касарні і виведу усіх жовнірів, а ти мені покажеш його. Добре? Добре, — відповіла Анна.