Слава ЗСУ!

Жовніри вишукувались. Хто з вас зробив наругу над челядницею? — вийти на один крок вперед. Жовніри переглянулись, але ніхто не вийшов. Анно! Анно! А іди но сюди. Анна з похнюпленою головою неохоче підійшла. Підніми голову і вкажи мені на жовніра який вчинив наругу над тобою Анна ішла поруч панича і відчула заклеп. Пальцем вказала на молодого жовніра. Жовніри подивились з презирством на товариша і вголос сказали — диба, диба. Жовнір від несподіванки втратив дар мови і схопився за пістоля та інші жовніри вмить відібрали зброю,заломили руки,зв’язали сировицею і примусили його стати на коліна. Жовнір від переляку пополотнів і благав не карати. Оправдовувався, казав що вийшло по взаємній згоді. То неправда скрикнула Анна.

Жовніри були безпощадний до товариша, і вимагали смерті. Та що на те скаже панич Іван. Я зараз покличу панича Йожефа і він розсудить. Довго чекати не довелося. Панич Йожеф підійшов впритул до жовніра і канчуком із силою яку мав вдарив по ньому. Від такого удару жовнір скрикнув і стиснув зуби від болю. Кинув канчука на траву і тоді жовніри по черзі зробили те саме. На шостому ударі канчуком жовнір знепритомнів і його відливали водою. Ознак життя не подавав і панич сказав забрати його до касерні. На другий день жовнір віддав Богу душу. Так буде з кожним, хто посміє у моєму дворі робити неприпустимі речі. Нагадав панич Йожеф.

Вам платять за те, щоб боронили і охороняли маєток і панів від непроханих гостей — опришків. Управляйтесь у стрільбі, фахтовані, пийте пиво і відпочивайте. Усім зрозуміло моя порада? Усім — відповіли жовніри. Виб’ємо опришків і тоді їхні жони, доньки ваші. Готуйтесь до походу. Наказ буде дуже скоро. Іван почув, що сказав старший брат і мав доповісти Василю. У брата треба вивідати про його наміри та треба підійти до нього так, аби не запідозрив щось неладне. Така нагода випала на другий день, коли панич підійшов і сказав що я добре справлялаюсь по двору, як справжній панич.То коли, прошу пана підемо на тих, лайдаків? — спитала з удаваністю Іван. Гадаю що мені треба ще раз поїхати до повіту і просити більшої підмоги. Бо з тими кількома гвалтівниками хіба на вепра іти. Так. Так,- підтвердив Іван.

Іван передав у табір про день, коли панич поїде до повіту.

Опришки спустилися з гори до битої дороги і чекали появи панича, коли буде їхати до повіту. Розвідники дали сигнал і невдовзі появилися карета запряжена двома воронними і чотирма вершниками. Два гайдуки їхали спереду карети, а два жовніри позаду. Несподівано на дорогу вискочили опришки. Гайдуки дали гарцю і вихором поїхали, а коні запряжені у кареті стали дибки і карета перевернулася. Жовніри, що їхали позаду розвернули коні і дали драла до панського двору. Та не вдалося їм здійснити задумане, бо опришки забралами стягнули з коней і вони попадали додолу. Так лежали і не ворушилися. Вдали, що мертві. Опришки роззброїли їх, підняли і посадили на траву. Панича витягли з карети і наказали стати на коліна. Я є пан і мені не личить ставати на коліна перед підданими. Паничу, не хочете по добрій волі то... і тут хтось із опришків вгатив забралом по крижах панича, який застогнав і не те, що на коліна, а навіть присів і чекав страшнішої кари. Паничу — промовив Василь. Ми домовилися, що вас чіпати не будемо. Треба тільки виконати наші домовленості, а ви їх не виконали та ще й жовнірів привели. Ось ваші жовніри, ваша охорона сидять і шморгають, кажуть аби їх відпустити і вони самі спалять ваш двір. Ото дябли. І вони посміли таке говорити? На дибу їх. Прикажу їм кару. То уже ваша біда, що буде з ними. Ми зараз вас будемо вішати за ноги он на цій смереці. Пане Василю, благаю не карати мене, я всі умови договору виконаю. Даю шляхетне слово. Наплювати нам на вашу шляхетність. Усіх жовнірів відправити до повіту. Гайдуків тримайте при собі, бо загрози від них не бачимо. То що паничу? Усе зрозуміло вам? Так пане Василю. Та не пан вам?! Зрозуміло? Так, так добродію. Ну то що хлопці будемо робити з оцим лакузою, псом польським? На гілку, закричали опришки. На гілку, то на гілку. Панич упав навколішки і плачучи просив відпустити, не карати. Ладно паничу. Завтра до каменя привезете пів корця злотих. Згяньтеся шановні! Де я візьму так багато злотих. Їх у мене ніколи стільки не було. Де їх візьму? Деревини не продав, податки майже не збираємо, то звідки злоті? Панове змилосердтеся. Ну тоді пуд золота, інакше спалимо до тла ваші маєтки. Може, щось назбираю, як позволити то поїду до повіту просити злотих. Паничу? Поїдете просити злотих чи сотню жовнірів? Сказав Василь. Ні. Ні. Ніяких жовнірів, то є ляк у них, як у зайців. Буду добре жити з вами і буде гаразд. Ми порозуміємось, добродію. Може...