Слава ЗСУ!

Пан на радощах заплакав, повертаючись до панського двору. Жовніри мовчали і знали, що їм таке з рук не зійде. А про підпал вони не говорили. То придумав Василь. Панич уже не показував свій панський гонір. Задумався як буде дальше. Де взяти пуд золота і хто мені дасть такі великі кошти. Збрехав, що знайде. Головне, що лишився живим. Нічого, дябли, холопи. Ви ще заплатите за ваші витівки. Ставити на коліна пана? Та гіршого приниження уже немає для панів, та ще й при жовнірах і тих холопах. Поїду до повіту і без сотні жовнірів не повернуся.

**************************

Пані Зося сиділа у покої і сумувала. Хочеться чоловічої уваги, пестощів, великого, справжнього кохання. Василь щось мудрує. Чим йому не вгодила? Адже віддавалась йому, як левиця. У чому я не справлялася? Двері відчинилися і пані побачила помнутого, як ганчірка панича. Панич змінився на лиці, очі бігали, як у загнаного звіра. Що сталося паничу? Ти їхав до повіту, а бачу перед собою?. Ой, що я пережив? — проскулів панич. Де поділася гоноровитість, зверхність, незворотна пихатість? — паничу проговорила пані Зося. Я би просив ясновельможну не доводити мене до герцю. Отой шибайголова Василь — опришок напав на мене. Добре, що залишив живим. А де була охорона? Охорона? Пся крев. Гайдуки, коли побачили опришків дали драла на конях і я їх більше не бачив. А жовніри хотіли дременути назад до двору та опришки їх стягнули з коней. Вони з переляку попадали на землю і притворились мертвими. О Мати Боска - пані Зося з переляку ледве говорила. Та ті лайдаки поставили їх на коліна. А знаєш, що вони сказали Василю? Щось самі спалять наш двір. Та ти, що кажеш паничу? Отаке сказали жовніри? Отаке сказали, аби їх опришки не скарали не смерть. Та найбільшої наруги зазнав коли мене, шляхетного пана поставили на коліна перед жовнірами і холопами. Такого приниження я не міг стерпіти.І що було далі мій паничу? Хотіли мене повісти за ноги на гілці смереки. О Мати Боска, знов проговорила пані Зося, заломивши руки. І чому не повісили? бо відкупився. Спочатку сказали, щоб завтра до каменя приніс пів корця золота або злотих. Де я їх візьму стільки добра? (хоч у сховку є більше). Та я сказав, що такого багатства ніколи не мав навіть мій батько. Тоді Василь сказав, щоб приніс пуд золота. Я погодився і просив дати дозвіл поїхати до повіту просити кошти. Ти мудро поступив, мій паничу. Мудро, мудро, я добре знаю чим запудрити їм мізки. Поїду до повіту, моя ясновельможна і приведу зо сто жовнірів і тоді поквитаємось. Скараю усіх на дибі, або буду шкіру знімати і присолювати. Хіба ти паничу на таке здатний?- а чому би і ні. Де мій братеник панич? Та є у дворі. Йому нічого не говори, про мою пригоду. Та де я би про таке говорила? А що будеш робити з тими двома жовнірами, які хотіли спалити наш панський двір? Скажу аби їхали зі мною до повіту і там їх позбудуся. Хотів скарати, та вони не мої піддані.

Значить Василь таки отаман опришків. Ото легінь. Настоящий чоловік. Не те, що мій панич. Показує свою пихатість, зверхність, а окрім пискливого голосу і боягузства нічого не залишилося. Навіть у ліжку ще жодного разу не проявив себе як чоловік. Ну, ні на що нездатний. І як він примудряється спати з покоївками, чалядю? - коли він нездатний на сексуальні справи. Та ще й дітей плодить. Урсула ніколи би не народилась від нього. То є дитина його знайомого приятеля Богдана Кровського. Всього один раз піддалась гріховності і от маєш.

Пан Кровський живе у своєму маєтку під Краковом. Більше наші дороги не пересікалися. Може ще зустрінемось.