Слава ЗСУ!

Невдовзі повернулися і привели одного жовніра із звязаними руками. Оце то улов, хлопці. Похвалив Василь. Як ви його взяли? Ми підійшли нечутно майже впритул і побачила двох гайдуків і жовніра. Стрілами із арбалетів гайдуків звалили насмерть, а жовнір з переляку підняв руки і ми його звязали. Гайдуків відтягнули у хащі і скинуть обриву до долу. Ну й молодці ви хлопці. Молодці. Похвалив отаман.

Отамане, до тебе хлопець проситься, доповів чатовий. Ну давай,веди його до мене.Василь при сів на пеньок, прийняв позу справжнього отамана, насупив брови, підкрутив вуса, на лиці непоказна грізність, поставив руки на коліна. У такій позі прийняв молодого безвусого легеня і тоном підвищеним спитав. Я слухаю тебе молодий хлопчик ,з чим прийшов? —пане отамане, мене послали хлопці із ватаги аби спитати чи можна нам приєднатися до вас. Ми із цього села куди ви йдете. І багато вас? — Та може із двадцять буде, - відповів хлопець. Ну що ж. Мені треба порадитись із ватагою. Почекай тут. Тобі Іване бути на чаті біля хлопця, я піду до ватаги. Нарешті повернувся і сказав хлопцю, що ватага дала добро. Хлопець на радощах не йшов а біг у бік лісу , де була ватага його друзів.

Ватага йшла поодинці із своїм отаманом. Одяг у хлопців різного строю. Хто в чому, але усі при топірцях, дехто мав пістоль, а більшість із дрюками і луками.

І куди з такими хлопцями йти у бій? — подумав Василь. До Василя підійшов кремезноі статури легінь. Відчувалось, що у цього молодого тура сили на кількох легенів. Мене звати Петро Гейза — відрекомендувався легінь, а це мої побратими. Вони сповнять будь-який наказ. Сміливості не позичати їм. Хлопці — справжній опришки, але зброї у нас мало. Та коли підемо на пана то почистимо його зброярні і зброя буде у нас різного гатунку.Я направляв до вас скількох хлопців, але їх перехоплювали панські гайдуки і потім закатовували їх до смерті. А двоє пропали з невідомих причин. Та нарешті зустрілися і якщо об’єднаємося то і здолаємо он ту нечисть, що засіла у панському дворі — вказав рукою у той напрямок. То є добре,Петра,усе, що кажеш, але нам треба розробити стратегію нападу. Як я зрозумів, — у панському дворі до ста чоловік, які готові взяти зброю до рук, щоб боронити пана і себе.А нас наполовину менше. На мою думку, нападати навіть раптово успіху не буде. Багато згине наших хлопців. А в кожного із них є сім’я, чи буде, бо багато молодих безвусих хлопців.Шкода віддавати їх душі у пазурі смерті. Вони ще неціловані, молоко на губах. Тож губити їх не маємо права. Треба примінити стратегію страху і хитрощів. Жовніри, як і гайдуки боягзи, страх у їхніх очах присутній завжди. А пани? — Так вони завжди ходять у керасах ніби вони допоможуть їм уникнути смерті. Давай, Петре, обдумаємо усі можливі варіанти,щоб залучити їх до підмоги із середини.

Ти з своїми хлопцями іди на провокацію. Тобто, покажетеся за валами із сторони села. Усі кинутся у ваш бік, а я зі своїми підемо з протилежного боку. Проберемося до палацу і будемо палити усе що горить. Гайдук і жовніри кинуться назад, а ви тим часом нападаєте знову з того самого боку. Таким чином зчинеться метушня, а вона саме нам на руку. Гарматів беру на себе. Ми з ватагою їх знімемо одним махом, або самі розбіжаться. Повернув гармати і мортири у бік палацу і гохнемо так, що з нього залишиться пусте місце. Така стратегія Василю, — мені до вподоби. Забув тобі сказати, Петре, що мої хлопці взяли жовніра живого і неушкодженого. Десь є тут прив’язаний до дерева і під пильним оком чатових. Ось ми цього жовніра використаємо у наших справах. Спочатку розкаже про усі комунікації, їх розміщення, про кількість усіх у палаці. Де знаходиться порохова вежа. Якщо поцілити у бочку з порохом то ми їх усіх переловимо, як пташенят куропаток, а тоді пустимо усе з димом. Оце то ідея — схвалив таку пропозицію Петро і на знак згоди подав руку Василю і обмінялися потисками.