Слава ЗСУ!

Які будуть вказівки, отамане? - будуть,будуть хлопці. Василь запросив до себе командирів загонів і разом продумували різні варіанти нападу на панський двір. Вирішили нападати вночі. Та насамперед треба навялити риби, взяти хлібних паляниць, бо доведеться кілька днів освоюватися на новому місці. Зберуться на певній віддалі від панського двору у хащах, щоб ніхто не запримітив. Адже селяни ходять по гриби і найменший необачний крок може спровокувати їхню схованку і біди не уникнути. Зараз уже осінь, стало прохолодно і одягайтеся тепліше, а от личаки міняти не будемо. У них хода легка, безшумна. Зрозуміло нам, отамане. Не забудьте наповнити сухим порохом порохівниці і тримати біля тіла під жупаном. Перевірити механізм пістолі, кресала теж тримати у сухому стані. Від калібруйте набої і пижі.

Заготуйте канати, може доведеться залазити по них до маєтку. Усі підготовчі роботи ішли до завершення. Готовністю до походу Василь був задоволений. Послали гінців у розвідку і чекали на їхню появу.

***********************

На другий день під вечір побачили клуби диму за горою. Ото комусь пустили півня. Добрий маєток горить, бо клуби диму чорні, як смола. Хлопці то гей би горить маєток пана із Явора. Видно не дочекалися нас і самі селяни зробили нашу справу. Спізнилась ми хлопці, спізнилися. Наша розвідка скоро повернеться і будемо мати більш достовірну новину. А може то горить ліс? — промовив молодий опришок. Може і ліс — відповів хтось. Та де поділися наші хлопці? — Довго не повертається із розвідки. Невже втрапили у халепу? Може їх уже мордують жовніри у льоху панському? Не говоріть дурниць, хлопці — насварив Василь. Ще трохи появляться.

Хлопці із розвідки повернулися під ранок, та не всі. Появилися з тривогою, мокрий одяг, аж парував від швидкої ходи. Стривожені. Що сталося, хлопці? - заговорив Василь, де решта легінів? Наперед вийшов молодий, плечистий легінь — командир загону. Отамане, дорогу лісом ми знайшли і скоро добрались до узлісся, звідки було добре видно панський двір. Та то не двір нашого панича, а у три або чотири рази більший. З висоти добре було видно весь двір. У ньому справжній мурашник. Повно жовнірів, гайдуків. Частокіл у висоту у два чоловічі зрости на насипаному валу. На валах гармати, мортири і ходять вартові з рушницями. Ми з хлопцями підійшли надто близько і нас запримітили гайдуки, що старожили підступили з боку лісу. Ми подалися назад та зчинилася стрілянина і в той момент двох хлопців застрелили. Ми відбивалися, як тільки могли. Доходило до рукопашного бою. Багатьох гайдуків положили та сили були не рівні і довелося відступати, розбігались по різні боки аби не ходити гуртом. Нам у лечаках легко було бігати, не те що гайдукам у чоботях. Відбігли на певну віддаль, зійшлися докупи і побачили, що двох хлопці втратили. Осип бачив, як одного нашого застрелили, бо впав як підкошений мертвий, а другого ніхто не бачив. Може схопили і повели до панського двору. Коли ми відійшли, то зустрілися з легінями села. Їх був гурт із десяти чоловік. На нас не нападали, бо бачили, ми втікаємо з боку панського двору. Розговорилися і зрозуміли, що хочуть напасти на панича. Казали, що у них ватага із двадцяти чоловік. Замала, аби напасти надвір де є біля пятдесяти жовнірів і з десяток гайдуків озброєних до зубів зброєю. Чекали на нашу підмогу і, якщо підмоги не буде підуть самі на штурм. Про те, що гайдуки готують на узліссі знали і самі переховуються подалі у лісі. Кілька днів ходять голодними, бо харчі закінчилися, а розводити багаття не осмілювалися, аби не видати місце збору їх ватаги. Харчуємося ягодами. Ми поділилися з ними чим могли і пішли. Їм ми пообіцяли, що допомога буде... А виходить, що поки ми поверталися до своїх, вони такою малою кількістю хлопців таки напали на панський двір і пустили з димом. Як їм це вдалося — не розумію, промовив Василь і опустив голову. Що будемо робити хлопці? — нарешті вигукнув отаман. Ідемо на підмогу? — Ідемо! — Хором вигукнули опришки. Вирушили ще до обіду. Ішли стежками проторені звіриною.Та хлопці з розвідки, добре знали куди іти. Під вечір добралися до того узлісся, де відбувся бій із гайдуками. Знайшли мертвого побратима, якого уже пошматували звірі. Викопали яму і тіло віддали землі. З березового гілля зробили хрест і поставили на могилі. Хором помолилися і відійшли у безпечне місце, але щоб бачити усе навкруги. Панський двір стояв неушкоджений. А що тоді горіло? —А ось онде ще димить якась споруда. Та то панські стайні і гуральня. Живої душі поблизу не видно. Навіть гайдуків близько не побачиш. Хоча, дивіться хлопці, онде димок видно у кущах.То напевно гайдуки, розклали багаття і щось варять. Напевно що так. А ну до мене розвідників — негайно. Підбігли кілька молодих хлопців стали перед Василем і чекали наказу. Хлопці! Бачите он у тих кущах димок. То напевно табір гайдуків. До їх місця десь із тисячу метрів буде. Розвійдайте те місце, але так, щоб вас не запримітили і назад. Буде зроблено — відповіли і миттю побігли у бік диму.