Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Опришки

Чатові привели жовніра, посадили на траву перед Василем і Петром. Жовніру Тадеушу, як назвав себе, ніби не вистачало повітря. Облизував язиком губи і просив води. Подали води та говорити не міг. Мову відняло з переляку хіба шепотів молитву звертаючи очі до небес. Ним трусило ніби при лихоманці і очі бігали як у переляканого кота. Ну що Тадеушу, жити хочеш? - О так, так ясновельможні пани — хочу. Ми не пани, ми селяни, вільні люди, а ти стережеж ту панську погань, — мовив Василь. О так, так мої і затнувся, бо не знав, як має звернутися до них. Нарешті вичавив із себе - мої порятувальники. Я на службі у пана не по своїй волі. Я із під Забже із невеликого села Кольце. Жили бідно, то батько, коли я підріс віддав мене у жовніри, бо трохи більше платили, а ніж у селі у наймах. Я і мої батьки не багаті, ми бідні, а годувати сім’і треба було чимось. Не карайте мене, я простий жовнір і таких як я, багато на постоі у пана. Ми тобі збережемо життя, якщо нам допоможеш. Ой, як добре. У всьому допоможу ясновельможні і повеселішав. Що скажете, зроблю. То вже є добре -промовив Василь. Тільки Тадику за зраду- смерть буде страшною. Я, я не посмію зрадити вам. Ось мій хрест, почав хреститись.

************************

Паничу, ти коли їдеш до повіту? — Спитала пані Зося. Ой не знаю, не знаю, та спішитися треба, поки ще живі є. У сусідньому селі все пустили з димом, а пана розіп’яли на воротах, моя ясновельможна пані. То може ліпше буде, як ми поїдемо звідси самі. Куди і до кого? — пропищав панич. Твої батьки мене не допустять до свого маєтку, а мої ось тут похоронені і показав у бік парку рукою. Ото є мій маєток і звідси не поїду нікуди. Але з тими самозванцями-опришками впораюсь сам. Хто, хто, тільки не ти. Ти боягуз, і тремтиш, коли двері до покоів хтось відкриває. Спиш у кірасі. Ти ні на що не здатний. Краще змирися з Василем- опришком і буде все добре. Того ніколи не буде. Василь сконає на дибі, а опришків кину до псарні хортам на поживу. Отак буде моя ясновельможна. Поїду напевно завтра з позаранку, аби обминути їх заставу.

Пані Зося просила Іване, аби дав знати Василю, що панич іде до повіту, а вона буде чекати біля каменя-валуна...

Пані Зося уже зачекалася, а Василя не видно ніде. Кинь прохрипів і насторожив вуха. Із-за кущів появився Василь, і оглядаючись, попрямував до пані.

Пані у великій потребі мене хоче бачити? - Аякже, аякже мій коханий. Я помираю без тебе. Ти мій янгол Небесний, моє кохання —пролепетала,як з рога достатку. Чи може мій коханий мене розлюбив? Хіба не відчув моєї ласки? Мого темпераменту? Моя ясновельможна пані, мені ніколи час витрачати на інтриги і любощі. Ага, спалили обійстя пана з Явора, а тепер цілишся на наш маєток? І ти зможеш мене вбити, мою Урсулу? Ти що звір? Нечистий затуманив розум, чи ще яка біда? Невже в тебе підніметься рука на мій маєток? Пана я тобі сама приведу і вбий його. Він мені нелюб і ніколи його не кохала. Ти у мене єдиний янгол і більше ніхто.Підійшла впритул і обняла за плечі. Потягнулася до губ та Василь чогось відвертався, мотав головою.

Ти що навіть поцілуватися не хочеш зі мною? Я тобі стала огидна? Так? Та ні ясновельможна, просто в голові, як у мурашнику. Василь відчув приплив крові і віддався спокусі сповна.

******************

У таборі опришків дуже тихо, не чути ні бряскоту зброї, реплік, голосних розмов. Опришки ходять, як примари з опущеними головами, а тут ще й отаман Василь кудись подівся, нікому нічого не сказав.На вертелі смажилашся два зайці, у казані варилась юшка з риби. Риби більше ніж інших продуктів, приправ. Хлопці миють дошки стола, виставляють миски бляшані придбані у панському дворі є навіть із срібла, але то для отамана і командирів загонів. Василь появився несподівано для усіх. Привітався з усіма за рукопотисканням. Нарешті можна було побачити посмішки на лицях.Табір почав вживати з приходом отамана. Повитягували дерев’яні ложки і почали смакувати юшку. Двоє молодих опришків почали руками рвати на шматки зайчатину і виставляти на листя лопуха біля кожну опришка. Тут же нагодився і дідуньо-мольфар. Юшку їсти буду, а от заячатину не буду, бо то є дитя природи і немає чим їсти, бо зуби з’їв кілька літ назад. Ну хлопці, ви наробили такого шуму у окрузі, щоб пани поїхали до сейму просити підмоги драгунів чи гусарів. Маршалок обіцяв надати велику підмогу. То буде велика січа. Багато загине люду, але і великі переміни будуть. Панам радять спалити маєтки і переїжджати до Польщі. Не усі погоджуються. Де таких статків доробляться, як тут з допомогою селян. Селяни рубають ліс, а пан його збуває за великі кошти у Польщі і Чехії. Збирають ягоди, гриби і горіхи, які теж їдуть за межі двору, є з того прибуток. Масло, сир селяни здають як оброк і з того теж є зиск. Селяни купую дрова, хмиз, палянку. Шинок посеред села теж дає прибуток. Аби накосити сіна, те ж треба платити або відробити. А у Польщі свої лайдаки робити так, як місцеві селяни не будуть. Тому нікуди ніхто виїжджати не збирається. На усіх війська не вистачить.

Попередня
-= 38 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!