Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Опришки

Тож думайте і відповідь дайте. І що нам дальше робити? — пропищав Йожеф до пана Яцека. Буде, як було. Нікуди не поїду. А з допомогою жовнірів придушимо ту наволоч. Пану Йожефу дали три десятки жовнірів і не більше.Ага,значить тридцять дають, у дворі ще є два десятка і челядь, яка на його стороні. То може і буде ким відбивати цих зухвальців-самозванців.

Йожеф на радощах пішов до шинку з Яцеком і перехилили по кілька чарок оковитої. У голові ніби просвітліло, стало навіть весело і пошкандибав до повозки. Дав сигнал погоничу і поїхав до постоялого двору на відпочинок. Прокинувся зранку, у голові ніби у дзвоні. Все гудить і гудить, тіло кволе, все болить, а ще треба до повіту по жовнірів їхати. Голова болить нестерпно, покоївка порадила випити розсолу з капусти. А де його взяти? Якщо пан бажає, то я принесу. О, принеси, і побільше. Випивши кухоль розсолу, знудило, а потім стало нормально. О, спасибі тобі, моя рятівнице і всунув у її руку злотий. Гарно дякую пане і вийшла. Нарешті панич прибув до повіту і підписавши усі документи пішов до кесарні за жовнірами. Мороки ніякої не було з відбором, бо уже вишикувались і чекали пана. Панич підходив до кожного з них і був задоволений підбором. Майже молоді усі жовніри і на зріст вище середніх. Сіли на коней і поїхали. Чотири спереду карети, а решта позаду. Панич милувався жовнірами, нарешті у повній безпеці. Дорога ніби недалеко, але майже весь шлях переходив лісовими пагорбами, де могли бути опришки. Зненацький напад не вберіг би панича. Та за думками заснув і прокинувся саме біля каменя-валуна.

***********

Василь з опришками добре замаскувавшись поблизу шляху біля каменя-валуна, чекав на повернення панича, який поїхав за золотом до повіту.

Василя панич ошукав і про це Василь знав наперед за чим, чи за ким поїхав. Ватага була готова до раптового нападу. Розвідка доповіла про усі панські брехливі оповіді, донесла що з паничем їдуть зо три десятки жовнірів. Ага, так воно і є — сказав про себе отаман. Кожний опришок знав свою роль у звитяжному нападі. Та втрат не минути, - подумав Василь. А як інакше? Де бій там і смерть приходить. Нарешті появилися вершники спереду карети, а позаду напівсонні вершники-жовніри. Ніхто нічого не вияснив як був збитий з коня забралом.

Де поділась сміливість жовнірська. Усі уже сиділи на траві із зв’язаними руками сирицею.Нарешті з карети появився панич і від побаченого зблід і втратив свідомість. До пам’яті приводили холодною водою. Панич помалу очунював і таки потайки одним примруженим оком роздивлявся по боках ( ніби мав надію на порятунок) і від побаченого втратив свідомість вдруге. Води вилито багато і від холоду на панича напали дрижаки, ним трусило, як осиковим листям. Очуняв і коли глянув на жовнірів і на себе - отетерів. Усі були голі, без одежі, як мати на світ народила. Усі жовніри були зв’язані по руках, а планича поставили спереді. Ось так вервечкою один за одним рушили у бік панського двору. Не було нікого з опришків, які би не реготали, аж за животи трималися. Ото буде посміховище, коли побачить пані Зося — подумав Василь.

Жовніри йшли й між собою сварилася, шукали кого би звинуватити у не пильності. Вина випалена панича, який усю дорогу хропів на подушці у кареті. Жовнірів зморив довгий перехід і пекуче сонце, хоча була осінь. Зганьбили себе. А якщо дойде до повіту, то ніхто гроша не те, що злотого дасть.Ганьба.

Вервечка голих жовнірів нарешті дійшла до воріт. На стук у ворота, гайдук Андрій відчинив і вжахнувся від побаченого. Жовніри з розбитими лицями і оголеними тілами простували всередину двору. Панича не впізнав, а тому заголосив не своїм голосом. На галас вибігла пані Зося і жовніри, що були на постої. Пані не повірила своїм очам. Спереду йшов якийсь ширшавий чоловічок, а за ним різного зросту і віку оголені хлопи. О Матка Боска, що то є. Гріх і сміх. А таки зайшлася таким сміхом, що навіть челядь була доведена до нестерпного сміху.Жовніри руками закривали свої надбання і втікали хто куди міг. Посеред двору стояв панич чи якась його подоба. Худе, біла як сніг тіло, покрите гусячою шкірою, згорблене із розпухлими лицем чудовисько. Паничу, та є ви чи ваша подоба? Моя ясновельможна ясочко, принеси одяг, бо не буду стояти перед людьми, як опудало. Надішла Мирослава і панич від сорому присів. Та маленька Урсула все таки підійшла і злякалася батька. Під одним оком синяк, гуля закрила око то міг дивитися одним. Мамо, мамо, татко плаче. Мирославо?! Забери Урсулу від того урода. Панич чув, що сказала Зося та йому було усе по-барабану. Лиш би одітися і прийти до себе, а потім поквитатися з усіма кривдниками.

Попередня
-= 39 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!