Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Опришки

Пані Зося серед оголених жовнірів не побачила достойнішого опришка Василя. Сміх виривався з її грудей від побаченого. Та що тепер буде з нами через витівку панича. Говорила не ідь за жовнірами, бо накличеш біду. Опришки покарають і не залишить нікого у живих. Не послухав, паничу, і висіти тобі на смереці. А мене Василь помилує і мою доню. Іван нагодився саме вчасно. Від побаченого почав реготати та панич так на нього подивися, що тут же замовк. Пані Зося кепкували з панича і примовляла так, що панич розлютився і швирнув каменюкою у її бік. Каменюка не долетіла, але стримала кепкування не на жарт. Заспокоїлася і пішла до покоїв. Жовнірами видалися сякий такий одяг, лиш би прикрити їх достоїнство. Панич нарешті одів ошатний парадний одяг і вийшов на ґанок. Поводився так ніби нічого не сталося. Появилася зухвалість, зверхність панська і хіба тремтів, бо переляк ще не пройшов. Око заплило, синяк пані Зося і пудрила і глузуванням була задоволена. Паничу, а ви бачили себе у люстерку? Не дивився! — відповів удаваною іронією. То подивіться на кого подібні. Урсулі не показуйтеся, аби не перелякати до смерті. Пані ясновельможна кепкує з мене, а якби себе почувала від такого стресу. Напевно панталони би викручували, як митку від підлоги. Ого, паничу, не така ляклива, як панич. Запевняю. Запевняю, запевняю? перекручував іронічно слова пані Зосі. Прошу пане без іронії. Поклич панича Івана, терміново, негайно. Іван став перед очі, чи швидше перед око панича і чекав вказівок. Івасю, Івасю, якби ти знав, що я пережив нині? — Та здогадуюсь, бо жовніри ще до себе ніяк не прийдуть. Сваряться між собою.

*************************

Пані Зося раділа тому, що сталось з паничем. Нарешті ота панська харизма, зухвалість і гонір спаде. Може нарозумиться і нарешті припинить вести війну з опришками. З ними можна домовитися. Я домовилася із самим отаманом Василем. Та опришки добрі щирі люди, а в коханні як Буй-Тури. Усе тіло у синця більших, аніж у панича. Добре, що хоч панич не бачить мого оголеного тіла, а то бо жахнувся від побаченого. Василь справжній чоловік, уміє кохати так, як ніхто. Та зустрічі недовгі і рідкісні. Його я розумію,йому треба панів карати, а любощі на другому плані. Ото покінчить з панами і заживемо щасливим життям. І тут спохватилися, бо згадала, що Василь має Мирославу. Ну нехай має, але я щось придумаю, аби її забув і буде мій назавжди. Панича повісить на смереці, а Мирослава...

**************

Ватага тріумфувала вдруге. Перший раптовий напад на панський двір у Яворі був надуспішний. Все сталося так, як був розроблений план дій з місцевими хлопцями, особливо їхнім ватажком Петром. Діяли по задуманому. Петро із своїми хлопцями відволік жовнірів з одного боку, створивши напад на панський двір, а Василь тим часом напав з боку вільного від охорони. Раптовість дала позитивний результат. Жовнірів, які були у кесарні спалили живцем, бо двері були підперті із зовні дрюками. А ті, що пішли на вали падали як мухи від відлучених пострілів опришків. Розгубленість челяді привели до того, що самі почали допомагати опришкам палити панський двір. Двір згорів до тла. Жовніри, які уціліли просили не карати їх, що самі поїдуть до повіту, тут їм немає що робити. Зброю скинули на купу і розбігалися хто куди. Пана знайшли у підвалі палацу. Панич, як загнаний звір водив переляканими очима і шепотів молитву та раз по раз піднімав голову до неба, ніби там була спасіння. Панича розділи до гола і місцеві хлопці повели до воріт. Нарешті панич зрозумів, що чекай його невдовзі. Почав метатися у різні боки, та зв’язані руки і ноги сирицею хіба що завдавали нестерпного болю. Смерть заглянула у його очі. Втрати з боку захисників панського двору були великі. Пані згоріла у палаці разом із дітьми. Жовніри втратили більше половини своїх. Не минулось і без втрат серед місцевих хлопців. Найбільше сумували за своїм ватажком Петром. Куля панича влучила у нього саме тоді, коли зустрічався з паничем перед входом у палац. Такого зухвальства з боку панича не очікував, а тому поплатився життям.Хлопці вирішили розправитися з подача саме таким методом. (Розп’яттям на воротах власного двору. Панича поклали на ворота, руки і ноги розтягнули по боках і прибили цвяхами. Панич верещав і впадав до втрати свідомості. Ним трусило, як при пропасниці та пощади не просив, гонір панський для нього був вищий власній смерті. Панич до пам’яті приходив зрідка і до обіду віддав Богу душу. Петра у панському килимі хлопці несли на узлісся, звідки почався їх похід на панський двір. Яму копали по черзі на па горбку, звідки була видна панорама села. Нехай з висоти бачить своє село та згарище панських маєтків. Хрест витісували два дні і встановили у зголовлі ватажка Петра. Хрест було видно з усіх усюд.

Попередня
-= 40 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!