Слава ЗСУ!

Почоломкавшись з хлопцями села Явора, Василь з опришками подався до табору. Прощалися із слізьми на очах.

Знали, що їхня витівка дорого обійдеться для них. Повітові стримують військо на придушення опришків і покарання не уникнути. Будьте завжди наготові до відсічі жовнірів, як прийдуть їх карати. Гармати і мортири заховати у лісі на кругах, звідки можна буде частувати їх шрапнеллю. Гуртуйтеся, бо пани злопам’ятні, свого задарма не віддадуть. На цьому розійшлись. З ватаги отамана Василя було втрачено двох опришків. Похоронили їх неподалік табору за усіма християнськими почестями. Поклялись на їх могилах, — боротися до скону, поки не згине останній пан на цій землі.

Слухи про успішні напади на панські двори опришків, розлетілися по усій окрузі, дійшли до Кракова і інших населених пунктів Польщі. Було скликано терміново сейм і ухвалено рішення про спрямування війська на придушення непокірних селян.

Василь зібрав командирів відділень і поставив завдання укріпити підходи ворогів, зробити пастки, наставити капканів. Підготовити натяг канатів колод і таке інше. Про останню зустріч з місцевим паничем і жовнірами майже не говорили, хіба що зрідка реготали при згадці про голих панича і його жовнірів.Василь і сам сміявся у вуса згадуючи про ту витівку.

Осінь постукала раптово у життя опришків. Ходити у личках була уже холодно і треба було уже переходити на зимовий одяг і взуття. Гори вкрилися у багрянець. Високо у небі кружляли беркути, які виглядали здобич. Холод вносив свої корективи у життя опришків. Відкладати напад на панський двір не було сенсу. Чим швидше тим краще. А панич тим часом чекав підмоги війська. Розвідка доповіла про наближення війська. Василь до найменших дрібниць подумував, як заманити жовнірів до підступів на шляху до табору. Там вони знайдуть свою смерть. Кожний опришок знов своє місце на підступах до табору і у самому таборі. Розвідка доповіла про появу перших вершників неподалік каменя-валуна. Василь відправив молодих опришків до каменя. Хлопці вишикувалися у шеренгу поперек шляху і при наближенні війська за пятдесят сажнів вистрілили у їх бік і миттю зникли.Вершники під’їхали до того місця де тільки що були опришки, але крім високих кущів ліщини нікого не було. Зійшли з коней, почекали основні сили. Командири дали наказ коней залишити, а самим пішки іти у гори до скали на якій побачили людей. Он де вони. Показав командир жовнірів. Підходити будемо з двох боків. Розділилися на два загони і пішли вверх до прямовислої скали. Невдовзі почулися крики, зойки жовнірів. Кільком вдалося натрапити у замасковані капкани, кілька з них провалилися у ями-пастки на дні яких стирчали загосрені коли. Пішли перші втрати. Обачність не допомагала. Як тільки опинилися під прямовислою скалою, командири дали наказ відпочити. Зібралися кілька десятків жовнірів і тут зверха посипалось каміння на їх голови. Нікому порятуватися не вдалося. Всі загинули, та військо просувалося все вище і вище. Ішли стежкою, якою опришки заманювали їх до підступів табору. Уже ніби тріумфувати хотіли та шквал стріл із арбалетів косив жовнірів, а потім стрільба з пістолів відкинула військо до низу, звідки прийшли. Перша спроба добратися до табору опришків, закінчилися провалом і великими втратами. Більше чотири десятків жовнірів знайшли свою смерть за яких годину-дві.

Рада командирів вирішила змінити тактику нападу. Навідатися до панського двору. Панич має дати людей, які знають, як добратись до табору. То у інтересах пана. Та панич не міг допомогти нічим, бо гайдуки, які були з його села втекли, а челядь ніколи не ходила у гори. Але, я вам дам пораду, — сказав панич. У селі є війт Яким. Він може знати людей, які знають, як пройти до табору опришків.Панич зсилаючись на недугу просив панича Івася провести командира з жовнірами до війта Якима. Івану вибору не було. Змушений був виконати наказ панича Йожефа.