Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Опришки

Війта вдома не застали, а дружина сказала, що не відає куди він подівся. Війт, як тільки дізнався, що наближається військо дременув у ліс. Там він мав хатинку, де інколи проводив час під час ловів на звіра. То була не хатина, землянка, бо більша половина зруба була у землі. Хід у землянку вів з верхньої частини зрубу і був замаскований у стіні. Знайти хід непросто. Про нього знав, хіба що сам війт. У землянці харчів вистачало на два-три дні. Зберегти харчі неушкодженими було майже неможливо від гризунів та плазунів. Харчі, які можна було зберегти на довший час, тримав у металевих та порцелянових посуді з щільними покришками. Війт не знав скільки доведеться тут перебувати часу, але почувався у безпеці. Було уже прохолодно вечорам і вночі. Розтопити пічку не наважувався, аби димом з димаря не видати місце сховку. Закутавшись у кожух зігрівся і прокинувся зранку від людських голосів.Хто би то міг бути? Та невже військо жовнірів знайшли його схованку? — не міг второпати, що діється зовні. Виколупав паклю моху і у шпарину побачив односельчан, родичі яких були у ватазі опришків. Ага, теж дременули подалі від гріха? За опришківство могли поплатитися їхні рідні. А що мені робити? А якщо вони наважаться зайти до мого сховку, то мені буде кінець. Та вони уже всередині, бо чути їхні ходу. Ото називається сховався. Їх немало тут. Якщо усі зайдуть до середини, то може настил не витримати і провалиться. Ого, та вони уже щось перетягують по настилу гримлять. Що задумали? Бачу мені ще довго доведеться тут перебувати, я з голоду помирати не хочу. А який вихід з тої біди є? Не бачу. Одним словом біда. Що робити? А тут ше миші скачуть і гризуть Бог зна що. Ото ще напасть окаянна. Ніби спав,а щось на сон клонить. Та відчув приємний аромат вареної страви. Значить селяни щось варять, а я проголоднівся, їсти немає чого.

Про щось гомонять, але розібрати про що гомонять не зміг. Притулив вухо до щілини та потік вітру всеодно розмивав розмову. Та дещо почув, від чого кров у жилах охолола. Наш війт, як тільки зачув, що йде військо до нашого краю кудись дреминув.Та ми його всеодно знайдемо, і повісимо вниз головою не смереці. Він ніби тихенький, тихенький, а паничу служить,як собака. Ото неправда! — про себе сказав війт. Слухай, Олекса? — обізвався селянин.Наш війт між двома вогнями. І пану мусить служити і селянам лад дати. Хіба він ішов коли-небудь проти своїх односельчан? — продовжував Михайло — батько Мирослави. Та ніби, ти кажеш правду. Отож бо воно. Наш війт ще добрий хлоп. Пану мусить служити, бо як інакше. А якби тебе настановили війтом, то що? Ти би робив інакше? Та воно то так, але він наш батько у селі, робить лад по закону.

О, слава Богу — хоч трохи хвалять. Яким нарешті почув те, чого не очікував. Слава Богу! Трохи відлягло від серця. А що би було, якби я зараз з’явився їм на очі? — Треба ще трохи вичекати. Може ще щось почую добре про себе. А таки треба робити добро. Бо то лік від усіх хвороб. Зганьбити себе не дам нікому. Як тільки вступляться військові, буду віддавати себе своїм діям тільки односельчанам. Свій авторитет підніму до небес. А пани? — Сьогодні вони є, завтра немає. Треба служити людям. Подумав війт Яким.

Яким почув як голосила якась жінка. Цікаво, що сталося. Голосила несамовито. Кляла усе на цьому світі. Її синочка, військові забрали до пастерунку, бо він опришок. Люди добрі, що діється у нашому селі? — голосила жінка. Та йому усього пятнадцять років, а його зробили опришком. Через того Василя хіба одні неприємності. Зорганізував опришків, а страдають діти. Через його дії сейм направив ціле військо на тих опришків. Над паном знущаються. За що? Та панич добре платить нашим односельцям за роботу, а то би виздихали без його допомоги. Хочуть бавитися у війнушки і створили опришківство. А воно нам потрібне? —невгавала жіночка. Прокляну, якщо мою дитину закатують. Їм прощення не буде. А ще той, пана Янека байстрюк,— син Пелагни, приїхав із жовнірами до війта. Чого приїхали, що їм треба? Пилагні хату відремонтували, тепер як пані ходить і носа дре до небес. А мого синочка забрали - зробили опришка. Якби був гідний війт Яким то би не допустив аби моє дитя терпіло страшні муки. Може би замовив добре слово. А він, як тільки за чув, що їде військо, —чкурнув Бог зна куди. Ото є його хижа, (хатина), а він у підвалі ховається. Всьо, мені кінець? — подумав війт Яким. Ото розпатякала Олена, ніби вона одна така.Хочу вірити, що дитина ні в чому не винна і відпустять. Репетує, як недорізана курка на всі гори і ліси. А звідки вона знає, що я є тут? Ото бестія. Чого доброго на той зойк ще жовнірів накличе. Хоча жовніри лісу бояться, як чорт ладану. Не поткнуться юродові, не поткнуться. Їм ввижається опришок за кожним деревом.

Попередня
-= 42 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!