Слава ЗСУ!

Що буде з хлопцями, як таке військо піде на них у наступ? Війт не знав, що хлопці уже дали перцю жовнірам і більше трьох десятків уже їх згинуло. Не знал, що його шукають у важливій справі. Гей, Якиме! Виходь на розмову, он твоя жінка іде і щось голосить. О Боже милосердний, що сталося? — про себе заговорив Яким. Та так чи інакше треба виходити до людей, бо чує моє серце, щось недобре. Вийшов і налетів на Олену. Чого галасуєш?! — усіх звірів накличеш. Он твоя іде чи біжить і теж галасує. Замовк і пішов назустріч дружині. Про що говорили? — не було чути, та бачили як війт Яким охопив обома руками голову. Значить, щось є недобре. Та усі догадки стали відомі згодом. Підпанич Іван, син Пелагни навідався із жовнірами до війта у важливій справі, у якій невідомо, бо то стосувалося тільки війта.

Війт Яким вирішив із схованки на люди. А що я буду казати? Не дай Боже ще поб’ють свої, бо знають, що із паничем сходимось. Ото влип у халепу — зажурився війт. Та виходу не бачив із даної ситуації. Відкрив потаємні двері і у кімнаті побачив двох малюків. Вийшов до людей і ніхто навіть такому поступку не був здивований. Так ніби нічого не сталось, хіба, що Олена налетіла з претензіями, бо я бачити не захистив її синочка. А я вам люди добрі казала, що наш війт сховався, як звір у підвалі отої хижі. Чого ховаєтеся пане війте, що вас так злякало? — висказалась Олена.

Люди добрі я, як війт вас не слухав чи робив кому зле? З паничем зустрічався по роботі, а нікого не пильнував, ні на кого не наговорював. Не видав паничу жодного хто в опришках ходить, аби не постраждали вони і їх родини. То в чому моя провина люди добрі? Я такий же і ви ні вчому не потягував за панами. А чому я тут зараз, то є на те причина. Я знав, що панич іде до повіту бо хотіла аби і я з ним їхав. Та я відмовився, бо знав, що лихо буде зі мною. Проти громади я ніколи не йшов і не піду. Я тої посади можу зректися на користь інших. За табурет не тримаюся, будь-кому віддам.

Так, воно то так, громадо — промовив старий Петро, — син якого у опришках. Наш війт є добрий хлоп, і дбає за кожного.Йому і дальше війтувати, бо і грамоту знає і порядок любить. Тому і бути, — зголосили присутні. Добре, а що нам дальше робити, коли наїхало військо? Я уже старий і мені не страшна смерть, — то я піду між люди і вивідуватиму що робиться у окрузі — сказав Михайло Чунгай.

******************

Пані Зося заліковувала синці на тілі від бурхливого кохання з Василем не на пухких подушках, а на твердій землі. Але то було щось надзвичайне, такого кохання напевно не пізнала жодна жінка, як я. Мій пискливий панич уже більше місяця до мене не приходить до опочивальні, а після ганьби з опришками уникав зустрічі. І трохи бачить на друге око.Аби йому були ліпше мізки вибили,або обидва ока. Боже, як я його нетерплю, огидний став, що жалю не маю до його клопотів. Чи він є, а чи немає, мені однаково. Василь ото є справжній чоловік. Голос бадьорий, звучний, тіло як у старогрецького атлета. Одним словом чоловік, а не пискливе цуценя, шкода, що не вдається частіше зустрічатися. Та прийде та днина, що будемо поруч завжди. Сьогодні знову наїхало багато жовнірів-уланів, драгунів. Ну ціле військо на десяток-два опришків. Ой, а що буде як підуть у гори на опришків Василя? А якщо його вб’ють, — я цього не переживу. Треба дати звістку йому про війську, що піде на нього. Івась має оповістити Василю про небезпеку. Івась саме йшов з командиром жовнірів до палацу. Ото я з ним і поговорю. Розкажи мені що діється, побачу надворі цілий військо. То з ким вони будуть воювати, невже з опришками? — Заговорили у відкритті формі. Що тоді буде з Василем, його можуть убити? Не хвилюйтеся, ясновельможна! Опришків не так легко взяти. Спроба була, та закінчилася тим, що на підступах до їхнього табору знайшли свою погибель. Я щойно повертався із села і бачив купи мертвих військових. Так їм дали опришки, що напевно не наважиться іти на приступ табору опришків вдруге.