Слава ЗСУ!

Івасю? — А ти знаєш дорогу до їхнього табору? — мені перед вами нічого таїти, бо знаю, що ви знаєте про мої стосунки з Василем, як Ваші теж. Зося приклала палець до рота, давши зрозуміти, що і стіни вуха мають. Вона знала, що Івась про всі ці любовні історії з Василем знає. Таємниць не було між ними і могли довіритися одне- одному. То може треба повідомити Василя? — Не треба. Вони знають, що військо направили на них. Вони у безпеці. А ось панський двір потребує охорони. Івасю, у випадку нападу опришків на наш двір, з ким ти будеш? З нами чи з опришками? Звісно, що з опришками, з вами ясновельможна і з Урсулою. Ото я здогадувалася і тепер переконана у своїх думках. Я тобі щиро завдячую за відвертість і ще з більшою довірою ставитимусь до тебе. Ти чесний, порядний хлопець. Я теж з ними, бо там мій коханий Василь. Так, так Івасю, Я його кохаю до безтями, без нього немає життя. А ти знаєш дорогу до його табору? Щоб знати то не можу сказати, бо до підходу мене перестрівають чатові і ведуть до табору, обминаючи різного виду пастки. Сам би я не знайшов, бо то неможливо. Ідеш стежкою і враз обривається, а зійшовши кілька кроків вбік знову стежини, яка веде то вверх, то вниз. То в один бік то в інший. Так, що попасти у табір майже неможливо. А в пастку втрапити - запросто, бо вони на кожному кроці. А як ходять опришки ? Та вони їх робили то й знають їх розташування. Я би хоч зараз чкурнула до нього у табір. Жінок до табору не впускають. Кажуть,-жінка у таборі на лихо. Яке лихо від мене Василю ? Я йому вірна і він єдиний, якого кохаю по-справжньому. Як будуть палити наш двір, то ми з тобою і Урсулою підемо до табору,добре, Івасю?- Авжеж, авжеж. Від серця трохи відлягло, впевненість що залишиться з донечкою заспокоювала. Головне, що Івась виявився таким відданим, а то багато значить. За потаємною розмовою їх застав панич Йожеф. Про що балакаємо, якщо не секрет? Та про справи двірські. Бо зараз щось таке діється, що мені страшно виходити на двір. Наїхало повно голих жовнірів - захисників наших. Прошу паню не розмовляти мовою зухвальства. То той лайдак Василь довів до такого стану. Багато загинуло від тих розбишак, та уже недовго йому тріумфувати. Доберемося до їх логова і винищимо у ногу усіх і тоді запануємо по-новому. Від їхньої крові, потоки побагровіють, по третє або і четверте коліно будуть пам’ятати мене їхні нащадки. Знайшлися поводирі, які поведуть до табору.

***************************

Убитих жовнірів хоронили у яру,який трохи поглибали і закинули землею з камінням трупи. Жовніри обурювались, що товаришів хоронять, як собак,без відспівування,проти християнських цінностей. Себе ставили на їхнє місце. Командири наставляли пістолі до тих хто не хотів коритися наказам. Хоронили у одязі,бо трупний запах не дозволяв зняти добрий одяг. Бунт був неминучий. Багато жовнірів вели між собою розмови про повернення до повіту,мотивуючи тим, що опришків не взяти, а помирати собачою смертю не хотіли. Командирам доповіли про усі помисли жовнірів і вевели кількох для розправи за відмову іти на опришків. Ухвалили скарати на смерть. Цю екзекуцію довірили уланам. Ці хлопці з холодною кров’ю у жилих виконали наказ. Розстріляних жовнірів скинули у яр до мертвих тіл. І тут кілька жовнірів пов’язали командирів і підвели до скали, де щойно улани розстріляли трьох жовнірів. У жовнірів накипіло і проливати кров за якогось панича не хотіли. Командири перелякалися не на жарт і коли побачили смерть в очах,впали на коліна і просив не карати, і що зла ні на кого не триматимуть. Улани і драгуни, побачивши в руках жовнірів оголені шаблі пістолі відійшли у бік, подалі від бунтівників і вичікували на фінал.