Слава ЗСУ!

Василю?! Розвідка донесла, що жовніри шикуються і підуть на штурм табору. Усім зайняти вигідні позиції і дати відсіч тим, хто омине пастки і наважиться іди на штурм табору.

Опришки з бартками у руках розбіглися у різні боки, звідки треба очікувати ворога.

Жовніри, як попереднього разу наступили на ті самі граблі. Пішли стежкою під скалою. На їх голови посипалися пуди каміння. Крики, зойки, знову десятки трупів і скалічених жовнірів. Інші ж зовні розбіглися по боках і втрапили у ями-пастки, з дна яких стирчали загострені колики. І тут смерть знайшли, та ще й мученицьку кілька жовнірів. Решта жовнірів повернули назад і сказали, що на штурм не підуть, бо повсюди на них чекає смерть. Командири зрозуміли, що накази їхні, ніхто виконувати не буде. Був розпач і і повна дезорганізація.

Панич, аж посинів із злості. Атака не вдалася. Боягузи, лайдаки, я вам плачу злоті, а ви не можете скарати тих хлопів? Ганьба вам, голопузі жовніри! Ганьба!

А тепер уже кінець моєму панування. Панич вхопився за шаблю і пішов в атаку з кількома жовнірами. Та не дійшовши до скали з якої сипались камінння почув постріл і впав у траву. Піднявся на ноги і писклим голосом скомандував «Уперед!». Побіг стежиною вверх та стежина скінчилась і панич розгублено кидався по боках, але хащі не дозволяли йому просунутися вперед. Враз поперед себе побачив двох опришків і зомлів із страху. Отямившись побачив що його несуть жовніри донизу. Уже не верещав. Нарешті зрозумів, що до табору ані йому, ані жовнірам не дістатися. Що то за сила стоїть за тими опришками, що нікому не добратися до них? Звелів шукати інші підходи і йому доповіли, що така можливість є. Знайшли стежку, яка веде до табору, якою і доберуться до табору. Панич сам повів жовнірів з іншого боку скали та недалеко піднялися, бо з усіх боків стріли, а опришків ніде не видно, хіба перегукуються голосами лісових мешканців. І тут невдача. Кілька жовнірів одержали поранення від стріл, їх доправили униз до війська.

Невдачі були і є, а тому треба йти ще раз на штурм — сказав панич командирам. Командири між собою переговорили і вирішили, що на штурм треба йти, інакше їх засміють не тільки у повіті, але знеславлені будуть на всю Посполиту Польщу. Треба добре підготовитися, розробити тактику наступу і відступу без великих втрат. Нам і так перепаде за втрату багатьох жовнірів. Ганьби не уникнути і як з нею потім жити. Щоб таке військо та не змогло здолати опір кількох десятків опришків? -ганьба. Панич нарешті знайшов спокій на деякий час.

93

Пані Зося дослухалася до розмов панича і командирів жовнірів. Дізналася про плани і час нападу на табір опришків.Треба повідомити Василю. Але як? Івася панич тримає біля себе, як джуру, а не панича. А може Івась знаючи про все, що діється якимось чином сповістить Василя.Так, так. Івась уважний, розсудливий, метикуватий, -Василь його авторитет. Він сам докумекає, що треба сповістити Василя. А може мені сісти на коня і поїхати до табору опришків? Я би померла, якби загинув Василь. Він найкращий коханець з усіх кого знала. Він єдиний, хто уміє так палко, гаряче кохати. Я біля нього почуваюся на сьомому небі від щастя . Його обійми і гарячі поцілунки. О Боже! Як я його хочу! Так і буде, що сама відважуся на поїздку до нього. Мирослава перервала німу розмову пані Зосі. Ясновельможна пані ! Урсула погано спить. Оцей гамір у дворі відволікає її від сну. Добре,- холодно відповіла пані Зося і пішла до ганку на якому сидів панич з командирами.