Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Опришки

Пані Зося у требі?- так паничу. Прошу панство до спокою. Моя донечка, моє янголятко не може заснути через гамір у дворі. Жовніри вештаються і галасують у дворі.Уже голова болить від того гамору. Моя ясновельможна,- почав панич, та тут же замовк, бо ясновельможна пані так подивилася на нього, що йому стало лячно. Командир піднявся і пішов до жовнірів вгомонити їх. Не довго було тихо. Пані Зося нервувала, її дратувало усе навкруги, тому вирішила вгамувати свій запал на першому ліпшому,хто попадеться їй під руку. І така нагода не забарилася.

Під роздачу попала Мирослава, яка виходила з опочивальні Урсули. О, саме заснула нарешті,- промовила Мирослава і пройшла повз пані. Мирославо?!- треба більше уваги приділяти іграм з Урсулою, а не паничу. Моя ясновельможна я роблю усе, аби Урсула нівчому не знала біди. А панич нічого до мене не має. У мене є совість і дівоча гордість. Якби панич мене чимось образив, то мій Василь би його покарав. Стривай, стривай,- який Василь?- отой опришок? Авжеж, він. І давно ви знюхались?- давно, давно-кепкувала Мирослава. Ясновельможну пані вдарила у голові лють. Як Мирослава покоївка дозволяє собі так розмовляти з панею? То є страшне неподобство. Та нічого, я тебе вгамую, -про себе сказала пані. Та цікавість про відносини Мирослави і Василя її найбільш зацікавило. Чи кохає –він так і Мирославу, як її.

Мирославо?- а Василь який у коханні? Як чоловік, а який ще може бути-відповіла. Цікаво, як можуть кохати хлопи? Таке дано тільки панам, а не хлопам.

Ви ясновельможна живете ніби на іншій планеті. Ми селяни, чи як Ви кажете хлопи,- здатні на чисте, справжнє кохання і без зради. Ми у коханні вірні і щасливі, а пани від достатку бісяться і нормального життя у них немає.

Но-но,-що ти собі дозволяєш холопко? Багато знаєш. Знаю рівно стільки, скільки треба, хоч наук не знаємо.

У шлюбі ми щасливі. Дітей народжуємо скільки Бог дає, і усім даємо раду. Прийде такий час, що і ми холопи, як Ви нас називаєте, будемо ґаздувати, а пани на нас робитимуть.

Ти диви, як заговорила? Тому ніколи не бувати,-просичала пані Зося, і пішла до покоїв, бо тягнуло на сон. Та сон не приходив. В уяві вимальовувалася картина, як Василь обнімає Мирославу, як цілує ще юні губи з якого тече молоко тоненькою цівкою. Бачить, як оголює тіло,піднімаючи спідницю. О,то неможливо дивитися на таке. Василь, такого з Мирославою не робить. Він може робити що завгодно тільки зі мною. А я шаленію до безтями у його обіймах, палких,сильних. А потім,настає блаженство і поринаю в сон вічності.

О, як я тебе коханий хочу кожну мить, кожний день. Чи настане той час,коли ми будемо нерозлучно разом і навіки?Відповіді не було. Мирослава була її відповідь. Як збутися суперниці? Мирослава молода, вродлива і звісно, що її віддасть перевагу.Та цього не бувати?! Ніколи! Треба просити Івася, аби він щось придумав, як її позбутися. Івась єдиний, хто її поважає, а ще більше знає, що я йому найбільше довіряю, то на нього єдина надія.

З Івасем віч на віч поговорити не вдається , бо панич його тримає біля себе, і не відпускає а ні на крок, ніби боїться когось. А може, я сама щось придумаю. Якби була отрута, то би підсипала до напитку,та де її взяти? Ото задача. Пані так перейнялася ідеєю спровадити покоївку,що лихі помисли не покидали її уже ніде.

********

Попередня
-= 47 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!