Слава ЗСУ!

Дідуньо-мольфар звідки не візьмись, нагодився саме коли опришки сіли до столу обідати. Може і мені, щось перепаде-заговорив жартома. Підійшов Василь, привітався з дідуньом. Ну,хлопці! -дали перцю жовнірам. Весь повіт хіба говорить, про Вас та навіть до сейму дійшло і пани з переляку міняють кальсони по кілька раз на день. Отак їм, душогубам,треба. Так буде з ними, поки не виберуться з нашої землі.

95

Василю?- заговорив дідуньо. Відійдемо на хвилину,маю щось сказати. Добре, уже іду. Послухай. До тебе у табір хочуть заслати чоловіка, аби вивідав усі потаємні підходи до табору, бо іншого варіанту не бачать вас схопити. І хто буде той чоловік? Та він, мені здається є уже тут. Хто він, ми зараз з’ясуємо. Я знаю, як його вирахувати. Ідемо до столу. Дідуньо усівся на краю стола біля Василя. Дідуньо злегка підвівся ,усіх обвів поглядом, кожному заглянув в очі і промовив. Дорогі мої діти, я прийшов сповістити вам неприємну новину. Усі ви знаєте про мої магічні можливості, про те, що усе знаю і можу. Хочу вам сказати, що серед вас є чоловік, який має на меті за вказівкою панича, провести жовнірів до табору. За таку послугу панич обіцяв багато чого йому.

Опришки переглянулися між собою і не знаходили такого, бо усі випробувані в боях і склали присягу на вірність своєму народу. Василь теж не міг збагнути,хто він? Такий є. Почалося замішання між ними. Та ось із-за стола піднявся молодий опришок Юрко. Рвуче вийняв пістоль, і вистрелив у отамана Василя. Та кулю прийняв дідуньо-мольфар. Хлопці,схопили опришка Юрка.Зв’язали руки сировицею і посадили на траву. Дідуньо закрив рану рукою,та стримати кров було неможливо. Дідуньо помирав з посмішкою на лиці. Василь шаленів і хотів встромити ножа у опришка, та ватага нагадала йому, що буде суд. Враз ніби за магічною паличкою,злетілись птахи, у кущах появились козулі,зайці,вепри, вовки і інша звірина. Небо затягнулося хмарами, і тільки в одному місці проглядалась синь і появилися промені сонця. Завили вовки, забекали козулі і олені. Звірина прощалась із своїм добрим поводирем. Вітер легенький хитав смереками та буками. Такого видовища , ще ніхто не бачив за життя. Опришки переглядались між собою і плакали. Над дідуньом–мольфаром, Василь навколішки схилившись ридав, і сльози падали на лице дідуня. Василь вперше в житті, дав волю плачу за дідуньом. Ця людина була ніби членом їх ватаги . Завжди приходив несподівано, коли була якась загроза, чи просто підказати про подальші дії ватаги. Велика втрата для ватаги. Біда прийшла несподівано і чи ця втрата не є, якимось віщуванням про біду. Може це є попередження про наступ жовнірів? Про більшу пильність на чатах? Василь не міг піднятися , все дивився на біле тіло дідуня . З ким буду мати раду про наступні поступки? З ким? –закричав на весь голос. Птаство від такого могучого голосу злетіло у вись небесну. Тільки два беркути кружляли над табором. У таборі панувала мертва тиша.

96

Ніхто не посмів порушити тишину. Навіть звірятка у кущах притихли. Нарешті Василь підвівся. Всі побачили його лице білим і сумним,приниженим.

Подивився на побратимів, із сльозами на очах підійшов до кожного кланявся і тиснув руку кожному.Опришки теж плакали і схиляли голови.Заговорив подавленим голосом.Дорогі побратими!-ми втратили нашого побратима- порадника у всіх інших діяннях.Як тепер буде, хто дасть добру пораду? Знайшлася одна паршива вівця, яка вмить обірвала життя людини, святої людини нашого Ангела-хоронителя. Ця паршива вівця за ради якогось збагачення ,пішла на злочин. Хотіла погубити нашу ватагу. Кожен із вас повинен сказати свою думку, щодо цього нелюда. Смерть,смерть,- кожний опришок сказав своє слово. Яку оберемо смерть цьому нелюду?- зв’язати, за ноги прив’язати до смерек чи гребчуків і відпустити. Інші казали пустити зі скали, або розстріляти. А ще краще кинути у яму з якої старигань загострені коліна, щоб довго мучився….