Слава ЗСУ!

Опришки видумували найстрашніші тортури, а Юрко, хіба облизував пересохлі губи і глипав очима навкруги.

Ніби хотів, щось сказати, та ком у горлі не давав вимовити слова. Заметався, як зранений звір і помалу божеволів. У душі бачив, що накоїв зле, та вже було пізно. Чому маю у такому молодому віці, помирати такою ганебною смертю?-про себе говорив. Нарешті щось кольнуло біля серця і звалився на бік. Це побачив вартовий і позвав Василя. Василь рукою помацав пульс і схиливши голову промовив. Усе, віддав Богу душу,-серце не витримало.

На видному місці, під старезним буком викопали яму для дідуня-мольфара.

Труну збили з неструганих дощок, накидали моху, аби м’яко було старенькому і поклали тіло на вічний спочинок . Труну опускали повільно під постріли з пістолів і рушниць. Враз налетіли хмари,блискавиці ударяли у дерева. Зчинився галас зграї птахів, рев звірини і плач опришків. Опришки навколішки молилися . Враз, усе стихло. Мочки насипали могилу,обклали камінням, аби звірина не змогла дістатися до труни. Василь ківком голови подякував побратимам, а також повернувся на чотири сторони і кланявся тим,хто був у кущах на знак подяки. Лісом пройшовся легкий шелест,то було прощання з людиною природи. Незбагненна трата для ватаги. У небі, ще довго кружляли два беркути. Василь пригадав розмову з дідуньо, який напророкував звільнення від панів, та цього уже не побачу. Так воно і сталося. Опришки ще довго не могли оговтатися від пережитого. У таборі панувала тиша. Сум переповнював душу кожного.

********************

Розвідка доповіла, що на підступах до табору, на узліссю появилися жовніри у великій кількості. Значить буде штурм, — промовив отаман Василь. Усім готуватися до бою. Почистити стволи пістолів, рушниць. Перевірити самостріли на деревах. Наносити каміння на підвісні щити. Треба ворога знову зустріти шквальним вогнем і каміннями. Знову у повітрі буде трупний сморід, поки заберуть своїх мертвих жовнірів. Значить, панич добре заплатив жовнірами, раз вирішили йти у наступ. Ну-ну ідіть, а ми вас зустрінемо достойно. Хлопці, а принесіть тіло зрадника Юрка і покладіть на каміння над урвищем. Полетить на голови жовнірам разом із камінням. Так і зробили.

Почулись перші постріли. Стріляли у небо, аби злякати опришків і тим самим вивідати їх розміщення. На таку хитрість ніхто не пішов і ніхто у відповідь не стріляв. Шикувалися у кілька шеренг і поступово лізли у верх. Лізьте,лізьте і одержите те за чим ідете. Перша шеренга получила першу порцію стріл із самосрілів, що були прив’язані до дерев. Стріли летять, а стрільців не видно. З дерева почали падати колоди, мішки з камінням. Зчинився галас, зойк поранених. За першою шеренгою у наступ пішла друга і наблизилася до потаємних пасток — ям із загострених кілків. Інші на вузьких проходах звалювалися в урвища. Знову чути крик і зойк. А потім із-за кожного каменя, дерева, накрили жовнірів кулі з пістолі і рушниць опришків. Друга шеренга жовнірів була відбити. Під вечір супротивники просили опришків дати змогу забрати понівечені трупи. Зносили довго, бо стежки проходили над урвищем і носильщики самі падали з трупами туди ж. Хоронили, як собак у ярах і закидували камінням та трухлявою деревиною.

Панич гарцював на коні і лютував.Бачив кінець операції нападу на табір опришків. А найбільше лютував, що вивідач опинився серед мертвих жовнірів. Така була надія на Юрка і закінчилась невдачею операція. Аж тепер зрозумів свою помилку у власних діях. А ще не послухав свою ясновельможну паню, яка не раз казала — помиритися з цими лайдаками і не їхати до повіту за підмогою. Не послухав, а тепер буде розправа над ними. Я не перенесу смерті своєї Урсули. За що вона має постраждати? Через недолугі вчинки свого батенька. О горе мені. Що дальше робити? Жовніри починають бунтувати.На приступ табору іти не хочуть, бояться бути похоронені по-собачому. Паничу, ідіть самі на опришків, а ми їдемо геть до повіту. Ми загубили заради вашої безпеки десятки товаришів, а дістати цих відчайдухів не можемо. Кажуть, що у них є мольфар, який їм у всьому допомагає, то ми, проти тих магічних сил природи не в силі боротися. Прошу не кидайте мене і сім’ю натпризволяще, на поталу і смерть тим розбишакам. Я вам привіз багато злотих, а ще зараз більшу порцію підвезе мій панич Івась. Ще один приступ і вони наші. І буде Вікторія на наших теренах. Усі їхні жінки,сестри будуть ваші для вашої розпусти. Ви були уже майже у їхньому таборі, чого відступати? Чого забракло вам, сміливості? —вас охопив страх. Наберіться мужності і вперед! А ви паничу ідіть попереду нас і побачимо вашу сміливість. То може і доберемося до їхнього табору. Я вам плачу великі гроші, то і ідіть куди вас посилають. А мені не личить іти на тпрю з лайдаками. Без вас паничу, ми не підемо. Якщо згинути то разом з нами і вам і похоронять по-собачому. Панич захвилювався і не знав, чим ще можна їх заставити іти до вирішального бою. Значить так — заговорив. Хто зголоситься іти на штурм, платитиму потрійну плату. Серед жовнірів побачив ніби порозуміння і паничу звеселило душу. Ну то, що? хто виявив бажання іти на штурм прошу встати по праву руку. Жовнірів набралося зо три десятки, і з такою кількістю іти на опришків то всеодно, що ловити комарів шапкою. Замало вас, замало.Та тут ще десяток погодилися іти. А де взяти злотих? Панич збрехав, що має злоті і що ще мають підвезти. Ото халепа! Паничу, обізвавшся командир, — гроші наперед виплатити, от тоді і підемо. Добре, добре, я вас розумію. Але мені треба відлучитися до маєтку і забрати усі що ще є. О, лихо мені. Де ж я стільки наберу злотих. Таки доведеться забрати запас на чорний день. Той чорний день уже настав.