Слава ЗСУ!

Ото лайдаки, оббирають до нитки. Панич дав гарцю і направився до панського двору. Ворота були розчинені навстіж. На пеньку біля воріт дрімав старий гайдук Андрій. На тупіт коня прокинувся і по віському виструмчився, на появу панича схилив голову. Де Івась?!—прокричав голосом таким пискливим, що на ганку з’явилася пані Зося. Пані побачила переляканого панича і вжахнулася. Що сталось, паничу? — Не питай. Де Івась? — та є,щось робить по-господарству. Забезпечує куховарок продуктами, бо обзор за обзором відправляє харчі жовнірам. Ага, ну то добре,добре. А ви паничу чому такі зворушені? Зворушені, зворушені — кепкував. Приїхав по злоті, бо не хочуть втретє іти на штурм табору опришків. А ви ще не взяли їх? перепитала із зухвалістю пані Зося. У душі пані Зося раділа і лукавила перед паничем, насміхалася з нього. Ті дябли жовніри вимагають потрійної платні, інакше на штурм табору не підуть . Дябли! Паничу, мої статки прошу не чіпати. О,ясновельможна, ти хочеш аби нас взяли на дибу ті опришки? Я мушу їх знищити. Я сказала! — мої статки не чіпати. Я не хочу з голою дупою залишатися. А також злоті Урсули прибережи. Та я не зможу розрахуватися з жовнірами,моя мила.То твої проблеми — відповіла пані

*****************

Отамане, отамане! Лихо сталося велике. Яке, ще лихо, хлопці? Лихо, он унизу забирають побитих і покалічених жовнірів. Уже ярів їм не вистачить для похоронів жовнірів. Гинуть дурні за якогось панича і його маєтки. Та тут таке сталося, що слів немає для пояснення. То що сталося? -Можете сказати? Опришки один поперед другого показували руками убік бучини. Он там розрита могила дідуня-мольфара. Василя ніби окропом облили. Та ви що таке кажете ? Піднявся отаман і пішов до пагорба на якому височіла могила з хрестом самого мольфара. Підійшовши до могили і очам не повірив. Моглила не те, що розрита вандально. Акуратно вибрана земля, могила ніби викопана для покійника. Труни не було,хрест опертий до дерева. Слідів вандалів немає. Немає і слідів звірів. Ото,якась магія. Василь побачив,що зібралась уся ватага окрім чатових і розвідників. Що то може бути ? -хто може сказати? Ватага з понуроними головами мовчала. Я так собі гадаю дорогі побратими. Дідуня забрали, світлі духи природи. Він їм служив і був частиною їх спільноти. Нам важко у таке повірити, бо живемо у іншому вимірі часу. У них усе по іншому. Головне, що стоять на захисті знедолених і бережуть в нас. Дідуньо мені колись казав. Шкода,я не побачу, як будуть знищені пани і воля прийде на наші терена. З ким буду спілкуватися? Хто дасть добру пораду? Відійшов дідуньо від нас у світ вічного блаженства, а нам громити панів, поки не заберуться з нашої землі. Побратими! Зберіться із силами, хоробрістю і готуємось до вирішального бою. Панич підняв ставку заохочення у три рази і знайшлися ласі на злоті жовніри, які готові іти на штурм табору. Тож зустрінемо їх з гідністю для знеславлення їх і панича. Розвідка мовчить, значить щось пішло у них не так. Та пильності не втрачайте. Вони попруться з боку глибокого яру. Усі можливі підступи для них провалились, а тепер хочуть взяти нас з іншого боку. Ми їх і там зустрінемо гідно. Правду кажу?! — побратими. Правду, правду — отамане. Не підведемо. Погано, що у тому яру ми не зробили пасток, але наша перевага, що ми на узвишші, а вони унизу. Каміння заготовили достатньо, кожному буде по певні порції. Пістолі і рушниці почищені, набоїв достатньо, пороху теж. Ну, що ж усім зайняти позиції і готуватися до вирішального бою. Вперед побратими. Перемога буде за нами. Ми боронимо свою землю, народ.