Слава ЗСУ!

Отамане, отамане! Василь повернув голову і побачив Івана у супроводі чатового. Іване,друже ?- ти як тут опинився?Обняв як рідного і довго не відпускав з обіймів. Що сталося? Та нічого, просто мені там уже немає, що робити. Ви тут б’єтися з жовнірами, а я маю хіба спостерігати за тим, що робитися? Вирішив прийти для підмоги.Що там діється у панському маєтку? Іван зрозумів, що Василя цікавить пані Зося. У панському дворі рейвах. Усі бігають, гомонять і хіба п’ють наливки. Бігають за куховарками,покоївками і хіба Мирослава їх від себе гонить.Пані Зося готова іти навмання до табору. Випитувала чи знаю дорогу. Вона тебе кохає і готова свого Йожефа убити,аби тільки бути з тобою. Вона уже не приховує перед мною, як палко тебе кохає. Просила захисту для себе і Урсули. Своїми домаганнями набридла. І відведи до Василя і так то торочить кожний день. Панича у панському дворі немає. Він серед жовнірів. Уже так забрехався перед ними, що радять йому іти на штурм разом з ними та й ще й попереду них. Між жовнірами велике невдоволення. Домоглися того, що виплатити панич має у потрійному виді. Лютує, та нічого вдіяти не може. Драгуни і улани повернули до повіту. Божеволіє, подоба ширшавої вівці.

Худобу у селян насильно забирають, бо годувати військових треба. У власному господарстві уже не залишилось і навіть ягнят і телят. Все пустили під ніж. Куховарки майже не сплять, усе на кухні. А тут ще жовніри домагаються їх,то вони носить із собою ножі для захисту. Отаке твориться у панському дворі. Іване?! — Дякую,що прийшов і дещо розказав. А тобі хочу повідомити страшну звістку. Яку? Яку ще страшну звістку? Відійшов від нас назавжди дідуньо-мольфар. Та ти, що Василю? І як це сталося? Василь розказав Івану усе про останні події і про зникнення труни з дідуньом.

У Івана покотилися по лиці рясні сльози. О Боже, за що забрав таку добру людину. Як тепер буде без його порад, настанов? Біда, біда Іване. Та нам треба на його честь зробити добрі справи, а він хоч і мертвий та бачить і чує усе про що думаємо і робимо. Адже він чарівник посланий світлими духами природи. О, Іване?! Глянь. Бачиш ту білучку, яка була на плечі у дідуня, коли зустрілися біля каменя-валуна. Ага, то є та сама білочка, а може то його дух прийшов до нас. Дивись?! — вона стрибає у наш бік. Ай справді біжать до нас. Білочка стрибнула на плечі Івана, а потім на плечі Василя. Василь її погладив, а вона навіть не втікала. Іван теж гладив білочку і чув ніби подих дідуня. Василю! та то є дух дідуня. Він прийшов до нас і хоче ніби щось сказати. А може попередити хоче про якусь небезпеку?

Отамане,отамане! Почув Василь клич опришка. Наших двох чатових забили жовніри. Напевно сон зморив і поплатилися життям. Жовніри уже на підступах до табору. Наші хлопці зараз їх зустрінуть шквальним вогнем з пістолів і рушниць. Хлопці з арбалетами теж готові. Попереду жовнірів іде панич. Іван отетерів від почутого. Василю? — Дай мені пістоля піду зустрічати братеника. Іди до землянки і візьми хоч два. А ти умієш користуватися ним?-спитав Василь. Вперше триматиму його та ти навчиш. Іван виявився вправним учнем і уже умів користуватися зброєю. Повідомили з боку яру про наступ. Ага вони вирішили нас узяти у кільце і таким чином увірватися у табір. Збоку яру загрози немає бо туди послав відчайдушних хлопців. Вони жовнірам всиплять перцю,а ось збоку скали людей замало ,а тому Іване підемо туди.

Іван не відступав від Василя. Невдовзі мало не зустрілись лоб у лоб з жовнірами. Почули, як конають у ямах- пастках жовніри. Їх ніхто не рятував бо йшли, лізли вгору до табору. Опришки зустрічали влучними пострілами, лучники били наповал. Жовніри побачили безвихідь і почали відступати. Іван почув пискливий голос панича який кричав і кляв за відступ. Іван відхилив гілку і побачив майже поруч панича — братеника. Холоднокровно націлився на панича і панич побачив Івася.Хотів щось сказати та вхопився за руку вище ліктя і впав. Іван торжествував, адже вперше в житті стріляв і поцілив у панича.Жовніри підхопили панича і відкотилися до низу. Тут вони уже не поткнуться?-зауважив Василь.Давай підемо до яру. Туди кинули головні сили жовнірів і наші хлопці можуть не здолати їх. Над яром опришки ще у бій не вступали бо жовніри не наважувалась лізти вверх під кулі і стріли.