Слава ЗСУ!

***********************

Панича на руках доставили до панського двору. Весь у крові. Панич хоч і невеличкого зросту, худий, але крові як у сто кілограмового вепра. Тіло чи від болю чи зі страху біле, як домоткане полотно.Ліва рука теліпалася і по ній стікала панська зміїна кров. Пані Зося побачивши що несуть Йожефа навіть не зойкнуло. Мирославо? Мирославо? Принеси лавку і застели рядниною.Панеча поклали на лавку і пішли. Івася ніде не було і пані Зосю охопив жах. Невже подався до опришків, а її у Урсулою залишив у тому гармирдері.Та не може бути такого? Він би нас не залишив. Івась довірена особа. У цьому не раз переконалась. Панич нарешті очуняв і щось почав белькотіти писклявом голосом. Моя ясновельможна ясочко, ото пригріла змію, отого мого братеника. А він підстрелив мене. Дивився мені прямо в очі і вистрелив з пістоля. Добре, що не в голову, а то би уже похоронили. Та, що ви паничу таке кажете? Івась би не зміг такого зробити він вам зведений брат? Брат, брат — а таке зміг. Перекинувся до опришків, до того лайдака Василя. Скільки головів склали жовніри, а опришків узяти не можуть. Три приступи робили і усі три безуспішні. Ними керує, якась нечиста сила. Двох його опришків забили то і все. Їх там ціле військо опришків. Напевно із тисячі голів.Куди не поткнуться жовніри, як на них сипляться шквал куль і стріл. Загубили багато жовнірів, ото мені дістанеться у повіті.А як дійде до сейму то позбавлять статусу пана,а може ще й на дибу відправлять. Горе мені. Нам ясновельможна треба чим швидше тікати до Польщі. А нас там чекають? — заговорила пані. У тебе рідні немає, а мої нас не приймуть. Кому потрібні ми — голопузі, без грошей за пазухою? Ти розтринькав їх пустив на вітер. Бідна Урсула залишились жебрачкою. Тобі покоївка Мирослава казала, що ми ще будемо працювати на них. Тобі скільки я казала? Подружився з Василем, а не з війтом і жили б, не тужили. А ти, я їх винищу,скараю,поїхав за жовнірами,а тепер скулиш,як ширшавий песик.Накоїв лиха на свою і нашу голови. Хто нас прийме без злотих і кому ми потрібні? Ти як хочеш. Можеш їхати куди очі ведуть, а я з Урсулою лишаємось.Нас отаман Василь не скарає, а помилую. Звідки знаєш? Звідти, звідки тебе принесли. Піду до нього, впаду у ноги і проситиму порятунку. Яка гидота, яке приниження, моя ясновельможна?!То не є приниження,приниження ось тут у дворі уся челядь насміхається з нас.Нікому боронити нас усі так і чекають або як найшвидше це зміїне гніздо згоріла дотла. Ти ходив набуньдючений як індик бо панич, а тобі треба було оглянути усе це збоку, а не бозна куди. Було життя нормальне то ти своїми витівками необдуманими робив усе згірш і довів до того що голим задом підеш світами. Ото я влипла у лайно по самі вуха з отаким миршавеньким паничем. Ясновельможна моя, не доводь до гріха. Прошу мене не називати ясновельможна— відповіла пані Зося. Я згірш холопки. З таким, як ви паничу не життя, а спокута гріхів винних і невинних.

Беріть паничу інструменти і у ліс наводити порядок з хащами. Може хоч трохи вторгуємо на дерев’яні аби заробити кілька злотих, а ми з Урсулою подамося на ягоди, гриби і попробуємо жити життям селян, які гнулась спину на тебе. На нас — поправив панич. А що я хіба у золотих обновка ходила? Та ви паничу жодного разу не повезли у місто на бал, театр. У нас немає друзів ніде і до нас ніхто не навідується. То хіба нормальне життя? Я за кілька десятків літ застарілашся, а яка була панна? У мене закохувалися знатні вельможі паничі. А які красуні. Мої батьки знюхали нас бо багатство твого батька — гульвіси затьмарило їх розум. Де були мої очі що дали згоду на одруження з тобою? Ані краси, ані гідної чоловічої постави, ані нормального голосу. Взагалі нічого гідного у вас не було і немає. Збожеволіти можна у тому пеклі.Паничу? І ви кажете що Івась у таборі. А може то не він? Він, він пся крев. Цілитися у мене? Ой попаде він мені в руки і скараю на смерть. Стріляти у свого зведеного брата? Де то видано. Рідна кров.