Слава ЗСУ!

Та панич, як тільки може із сльозами на очах умовляти жовнірів залишитись на постої бо є велика загроза нападу опришків. А тут ще й пані невідь куди зникла. Уже чотири дні як пішла і пропала. Кінь знайшов дорогу і повернувся без пані Зосі. Урсула плаче, голосить за мамою. Мирослава, як тільки може заспокою її, то марно. Голосить так, що челять гуртом її заспокоює, а панич лютує і кляне усе що є на світі . У дворі розгорівся страшний гармидер. Пана уже ніхто не слухає. А один із командирів жовнірів пригрозив спалити палац, якщо панич не виплатить злоті. Панич не знаходить собі місця. Останній запас пропав із сховку, який був призначений для виплати жовнірам. Такого приниження панич не очікував. Навіть, якби хотів виїхати з двору то не вдасться бо вся влада перейшла до жовнірів. Ходять по палацу як у себе вдома. Лягають в одязі на панські ліжка.Мирославу мало не зґвалтували. Добре що поруч була Урсула. Мирослава за поясом тримала пістоль і гострий ніж. Із жовнірів уже ніхто не наважувався підходити ближче, як на сажень. Куховарка одного жовніра облила окропом то теж, уже ніхто не наважувався заходити на кухню. Одним словом двір перетворився на гармидер. Хто, що хоче те й робить.

Панич уже не в силі навести порядок. Бігає по двору, а зарадити чомусь не може. Так і треба втікати. Тайкон підготовив кінську збрую , сідло і відібрав доброго вороного. Вирішив втікати зранку. Коли усі ще спали панич сів на коня і поїхав до воріт.Та вартові жовніри не хотіла відкривати ворота. Умовляв, як тільки міг та його ніхто не слухав. Тоді взявся за пістоля і вистрілив у вартового. На постріл вибігли жовніри і побачивши мертвого товариша наставили пістолі і рушниці убік панича.Пролунали постріли і панич звалився з коня замертво. Падаючи зачепився за стремено і певно так що голова лежала на землі. У дворі зченився гомін. Серед челядьників появились Урсула з Мирославою. Усі знали, що панича уже більше немає в живих і показувати дитині не хотіли її батька. Урсула хоч і дитини, але розуміння її не покидало. Вона здогадалась що сталось щось жахливе. Вона вирвалася з обіймів Мирослави і побігла до воріт. Побачила батька і зомліла. Жовніри не на жарт перелякались бо знали, що за смерть панича їх чекає страшне покарання. А тому почали збирати свої пожитки, сіли на коней і поїхали, куди їхати не знали. Їхати треба та тільки не до повіту. У панському дворі залишилися челядь і старий Гайдук Андрій, який узяв на себе роль мало не господара.Челядь теж почала збиратися виїжджати із двору. Мирослава була у розпачі. Що її робити з Урсули? Почала просити обслугу похоронити панеча бо її одній не під силу. Погодились залишитись, аби похоронити панича. Яму викопав біля паркана і на дальньому кутку від палацу Гайдук Андрій. Копав довго та за цілий день навіть половини не викопив. Копав другий день і нарешті панича скотили у яму і засипали землею. Урсулу із палацу не випускала Мирослава. Мирослава пояснила що татка забрали на небо і скоро повернеться. Ти мені казала, що матуся теж на небі, але й досі не повернулася — заговорила зі сльозами на очах. Мирослава як тільки могла заспокоювала і повела Урсулу до спальні. На другий день усе челядь покинула панський двір. Залишились хіба старий Гайдук Андрій з Мирославою з Урсулою. Мирослава зранку подалась на кухню аби приготувати сніданок. У льодні було багато різного м’яса. У кухнях крупи, борошно. Їсти було що. У курятнику знайшлись свіжі яйця. Тож із харчуванням проблем не буде. Гайдук Андрій випустив з вольєрів хортів. Відкрив ворота все накинулась на остатки наїдків, які залишились від жовнірів. Попід паркани немало костей і вони гарчали і їли.