Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Опришки

*************************************

Війт Яким почувався не у своїй шкірі. Селяни ще вчора були покірні, слухались його, а відколи їхні рідні пішли у гори бавитися у опришки їх ніби хто підмінив. Кепкують з нього, говорять, що збриде на розум, навіть погрожують опришками. Ото дожився, що мають мене за нізащо. Треба по-доброму іти з війтівства. А що буду робити дальше, коли талану Бог недав. Іти у лісоруби? — То який з мене лісоруб, коли сокири у руках не тримав? Кепська справа. Прийшов селянин із села і розказує, як опришки ціле військо розгромили. Драгуни і улани втекли до повіту. Юрка, зрадника опришків скинули із скали на голови жовнірам. Ото, уже мені капець. Бо я його умовив за злоті втертися в довіру до опришків,аби вивідати стежки до табору. І хто його розкрив? Чи признався під тортурами, що то є робота моя і панича у зраді. Що робити? Як уникнути покарання? Може піти до палацу панича він під доброю вартою. А як розгромлять опришків повернуться у село. О, тоді усім пригадай як кепкували з мене, погрожували опришками?! Та, як вибратись непоміченим з лісу.Хіба, що вдосвіта, коли усі відпочивають. Так і зроблю. У лісі зібралась напевно більше ніж пів села селян. Свої оселі залишати напризволяще. Немає уже пантрувати. Військові забрали усю худобу під ніж. Панич особисто ходив по господарства і обіцявся відшкодувати кожному сповна. Селянин без корови чи поросяти не господар. То іти проти панеча боялись дали згоду бо обіцяв за одну худобину- дві. Селяни спокусилися на обіцянку. Селянам, діти яких пішли в опришки нічого доброго не судилося окрім покарання, тож і пішли у ліс прихватив ще щось із посуди і одягу, крупи, а решту сподівалися знайти у лісі. Ітаки справдилося. М’ясо було вдосталь. Живності у лісі багато. Деякі селяни вперше могли досхочу наїстись м’ясного. Хлібні паляниці пекли нарозжареному камені почергово. Діставалось із харчів і Війту. Селяни мали добре серце і душу, тож ділились з ним. Та ніхто не знав, що він тримає камення за пазухою. Така уже вдача окремих людей, які звикли аби їм поклонялися, слухались у всьому. Війт знав, що рано чи пізно його ще пізнають другу сторону, недобру а людину. А поки, що удавав ображеного. Мав намір і тут у лісі командувати та селяни йому пригрозили. Ми усі уміємо командувати так, що то не у селі вам пане Війте. Хотів щось доводити, та його ніхто не слухав. Удосвіта війт непоміченим чкурнув, оглядаючись на боки у бік панського двору. Та не пройшов і півкілометра, як побачив кількох селян села. Бути непоміченим не міг. Привіталась і розійшлись по два боки. Кожному свій напрямок. Куди так спішить наш війт? — спитав у сусідів один із селян. Щось не ладно з ним. Його у селі не було більше тижня. Переховувався від селян чи від жовнірів? Та нам однаково і пішли далі.Однаково бути не може. Або може він пішов і приведе сюди жовнірів? Та все може бути. Треба наздогнати його і вивідати куди прямує? Повернули назад то давай шукати війта, який ніби розчинився серед дерев. Війт біг оглядаючись і не помітив, що збився зі шляху і вгодив у трясовину зразу по пояс. Почав волати не своїм голосом. І на цей крик побігли селяни. Із трясовини Виглядала хіба голова війта закинута назад. Уже не міг говорити бо вода замивала рот , ніс. Селяни знайшли доброго трюки і підсунула до війта. Війт взявся рукою за кінець дрюка і силувався вийти із трясовини. Сил забракло і голова зникла під водою. Шкода Війта— обізвався селянин. Непоганий був господар хоче злигався з панами . А якби ти був війтом то хіба не злигався би панами. Така їхня вдача — лизати руки панам, а на селян плювати. Така його доля. Перехрестились і пішли сповістити жахливо звістку селянам. Звістку кожний сприйняв по-своєму. Та не видно було особливого смутку на лицах селян. Війта Якима, ще обговорювали пару днів і забули. Чекали звістку від опришків, які побідили жовнірів, а як було дальше, невідомо. Стало відомо, що жовніри відмовились від подальших намірів нападу на опришків. Як тільки жовніри повернуться до повіту то панич накивав п’ятами сам. Коли то буде? Хоч би скоріше бо холода уже дають про себе знати. Ночі холодні і дітям важко зігрітись. Селяни лягають на сухе сіно розставлено на землі і навіть жупани та кожухи не дають достатнього тепла. Дорослі старається лягати так аби своїм тілом їх зігріти.

Попередня
-= 56 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!