Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Опришки

Ватага, замовкла в очікуванні ще чогось. Василь нарешті заговорив притишклим голосом. І тут опришки побачили білочку яка всілася на плечі Василя. Ото дорогі мої побратими є дух дідуня-мольфара. Він нас почув і об’явився у подобі білочки. Я казав, що він постійно з нами . Погладив рукою білочку і продовжив розмову. Дехто уже не слухав бо паленке дала у мізки і посоловілими очима лупали по боках, дехто уже хропів сидячи, погода видалась теплою і зморила на сон. Василь зрозумів, що розмова не вийде і дав пораду усім крім чатових відпочивати.Кухар закликав скуштувати юшку з рибою але таких було одиниці — переважно юнаки. Опришки відправились хто куди на відпочинок, а дехто так і спали за столом. Василь з Іваном пішли до землянки. Тут було прохолодно і затишно. Усілись на нари і почала розмовляти. Які у тебе плани на подальші роки? — спитав Василь. Які плани? Покінчимо з панами і подамся до мами. Роботи вистачить. Чоловічі руки потрібні усюди. Вона бідна сама порається по господарству — шкода її, ще молода. Могла би ще заміж вийти бо одному вижити важко. Правду кажеш Іване, правду. А там приглянешся якійсь чорній дівчині і преведеш мамі невістку і онуків. Ото буде радість. А цікаво, як сприйме громада мою появу селі, адже я ніби був під панич. Та нормально буде. Я маю якись вплив на громаду ще будеш у повазі. Дякую тобі Василю за підтримку,але ще зарано будувати плани коли є оцей набраний мозоль - панське осине гніздо. Іване, ще трішки і доберемося до того кубла. Як тільки жовніри поїдуть,підемо на панича. Підемо, обов’язково відповів Іван. Іване, а як тобі стрілялось, що не поцілив у панеча. Василю я пістолі вперше отримав, стріляв теж вперше. Дуже шкода було стріляти у брата. Він покрові мені напів брат, а по суті я син Пеланки і друг селян. Мене пани нічим не заохотят не навернуть на свій бік. Я їх ненавидів і ненавиджу. Навіть, пані Зосю мені шкода, але вона не нашого селянського крою. Вона мене любить, довіряє, але я маю свою думку, своє Я. А панича все одно застрелю, або скалічу так що довго не потягну. А як буде з Урсулою? Ти би зміг її вбити. Василю вона дуже мила, любить маму а тата ні. Вона без винна і заслуговує на життя. У її серці багато добра і щирості. Нехай живе здоровою і довго. Ти я бачу ніби закоханий в неї? Так вона мені до вподоби, але то є моя племінниця,а значить і рідна кров. Якби не знав правди то може би покохав, та християнські канони цього не допускають. А закони переступати не можна, їх треба дотримуватись і сповняти.

Добре мислиш і говориш, як по писаному. Мудрий ти Іване розумом і треба би вивчити письмово, абетку. Може буде з тебе філософа, або щось більше. Казав дідуньо-мольфар, що я тебе буду слухатися, а не ти мене. Мольфар напевно сказала аби сказати. Ти Василю з досвідом, тебе обрали отаманом бо у тебе світлий розум, розсудливість є поміркування. Не знаю, що маю тобі відповісти, але мені усе дається легко. А чим ти будеш займатись коли виб’ємо панів з нашої землі? Сам не знаю. Одружуюсь з Мирославою, адже під серцем носить дитя від мене. А як буде з панею? А що мені пані. Побавились трохи тай хай їде до своїх батьків. Та вона має усю надію, що панича уб’ють і ви поберетеся. Іване цьому не бувати ніколи. Звісно, що у коханні ми переступили межу людських відносини, але їй я нічого не обіцяв. Вона нехай малює у яких заманеться кольорах життя та кохаю Мирославу. Ми з нею одинаковового статусу, гатунку. Буду лісорубом, як і тепер. Буду сплавляти ліс на продаж,займатися господаркою і так будемо жити до скону. От і поговорили. А тепер, маємо спланувати стратегію нападу на панський двір. Та поки жовніри ще не покинули панича, будемо вичікувати. На нас вони уже не підуть однозначно. Ми їм відбили бажання воювати на довгі роки. Голод заставить їх чкурнути швидше ніж ми з тобою думаємо. Наша розвідка мовчить. А тому, будемо готуватися до зими. Зима у горах сувора, а тому треба займатись з утепленням землянок і казарми. Заготовити багато грибів, горіхів, а звірина сама прийде до нас. Так, що з м’ясом проблем не буде.А ще є потік де кишить пстругами і іншою рибиною. Треба із мішок солі, круп багато. Та ми повинні управитися до зими. З одягу є багато жупані кожухів і взуття з овечої шкіри. Є запаси поруху, набоїв і стріл. Опришки дарма не сидять, стругають стріли, роблять луки, майструють капкани на звірину і ворога. Я би ніколи не повірив, що наші селяни без остраху так згуртуються і проявлять у собі стільки ненависті до кривдників стануть такими сміливими і безстрашними у бою. Молодці, Іване. Нам тепер не страшно іти навіть на регулярні війська. Один одному завжди підставить плече допомоги, у біді не за лишуть. Просто не віриться що так воно і є. Ти Іване теж багато зробив, аби зібрати ватагу, допоміг і зброю і до того ж так уміло, що панич тебе навіть не запідозрив у скоєному. Бог тобі заплатить за те усе добро -добром. Ну що? Ідем на верх до ватаги, може уже відпочили і треба подякувати їм за те що провели добро операцію у боротьбі з жовнірами.

Попередня
-= 55 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!