Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Опришки

**************************

Пані Зося верхи на вороному виїхала з панського двору, коли нікого поблизу не було. У мішечку який висів у неї на поясі були злоті. Оце і є усі запаси. Краще віддам отаману Василю, аніж ними має скористатися панич. Уже у долині видніється камень — валун, а звідти у хащі і до табору опришків.Дорога ніби і не далека, але до високих круг конем не поїдеш. Коня доведеться залишити у низині, а сама буду шукати стежини і видряпаюсь на скалу на якій знаходиться табір. Коня вдаривши налигачем у круп відпустила і почала продиратися крізь хащі. Жупан захищав тіло від колючих гілок. На голову оділа вуалевий шарф і щільно зав’язала на шиї. Пробиратися хащами було дуже важко. Нарешті натрапила на стежину, яка невдовзі обірвалася і довелося знову пробиратися хащами. Замучилась і присіла відпочити. І як вони ходять сюди — туди і не блудять? Казав Івась, що не кожному вдається забратись до табору, а ще є пастки і капкани куди можна втратити. Отож треба бути обачнішою. Та тут куди не глянь усюди хащі вище голови навіть неба побачити годі. І як вони примудряються так високо забиратися. А ось витоптані доріжки. То напевно залишилось від взуття жовнірів, які хотіли втрапити до табору. А може по гукаю і наголос хтось відгукнеться? Тут кричи -не кричи ніхто не почує. Почула хрускіт сухих гілок. То напевно ведмідь? Стало лячно і пані принишкла.Аж ось побачила маленькі поросята у полоски на шкірі. Трохи по хрюкали і побігли. Від серця відлягло і піднялася аби іти далі. Ой? Мало не втрапила у трясовину — зойкнула пані. Та втриматись не змогла. Гілка відламалась і пані подалася вперед. Під вагою тіла ноги вгрузли у болоті. Ноги витягнути не могла так засмоктувало її і щораз глибше і глибше. Невже мені кінець? Почала кричати що є сили. Розв’язала вуалевий шарф і накинула на гілку куща. Тіло уже в грузло по пояс і зрозуміла що самотужки її не вибратися. Смерть заглянуло пані в очі. Силкуючись, відв’язала мішечок із злотими і викинула у кущі.

*************************

Іван з отаманом Василем обговорювали подальші дії ватаги. Втрат ватага не зазнала окрім двох опришків, які підстрілили жовніри. Я гадав, що жовніри приступом візьмуть підступи до табору. Їх тьма-тьмуща, а наших три десятки. Та на допомогу прийшли різного роду пастки.У ямах — пастках на загострених колах знайшли смерть десятки жовнірів. Від каміння, яке летіло з висоти скали загинуло напевно половина війська. А самостріли теж свою роль добре зіграли. А колоди підвішені на деревах ще у крові від розбитих тіл. Добре підготувалась до зустрічі жовнірів. Дали їм доброго перцю і напевно більше не поткнуться сюди. Хочу тобі сказати Іване, що наша перемога то завдяки дідуню-мольфару. Він завжди був поруч з нами. Пригадуєш як він казав? Ідіть, бийте панів, перемога буде за вами?! Я буду завжди з вами! Так, так Василю ти маєш рацію. То є заслуга дідуня-мольфара. Здолати таке велике військо нелегко, а ми здолали. Ходімо до розбитої могила нашого чарівника і по дякуємо йому .Та його у могилі немає? У могилі є його дух. Підійшли до могили чи скоріш до ями яка була чиста від грудок землі. Дощів не було яма була суха. Вкинули кілька польових квітів, які назбирали при стежці і помолились. В раз ніби з-під землі почули тяжкий, глухий подих. На гілках дерев співали пташки. Отой глухий звук, нам подав дідуньо. Він бачить нас і хоче ніби нам щось сказати. Я вперше зустрівся з таким явищем природи. Дідунь знався з добрими світлими духами природи. Де зараз перебуває його тіло? Одному Богу відомо. Він міг попередити біду, давав добрі і корисні поради. От щоби він зараз нам порадив? Що нам дальше робити, як діяти? Шкода, шкода дідуня. Ну добре Іване! Ідемо до ватаги, яка уже зібралась біля столу. Ну що побратими?! Жаль, що у нас немає палєнки, а то би відзначити нашу перемогу. Ну немає то немає відповів Петро .Хоча у землянин є штоф палєнки з гуральні пана з Явора. Мені дав місцевий козачок. Ото гадаю, що ніхто не прибрав до рук. Незабаром появився Петро із штофом чималим палєнки. А з чого питимемо? Будемо наливати у дерев’яні ложки, вони глибокі і чимало буде. Василь доручив Петру налити у ложки і під клич гей випили, а потім узялись за м’ясо. Хоч ніби і мало було у ложці оковитої, але по мізках дало і опришки повеселилися. Кожен хотів розказати як пригощали жовнірів стрільбою з пістолів, рушниці, луків, шаблюками голови стинали. Один попереду іншого вів розмову, дехто уже почав забріхуватись казав геройські поступки. Уже почали кепкувати один з одного.Нарешті Василь підняв руку і усі враз замовкли. Дорогі мої побратими? Ця перемога далась нам легкою, ми не втратили багатьох із вас і то є добре. Та хочу вам сказати, що перемогли завдяки дідуню-мольфару, який був постійно з нами. Я уже розказував Івану розмову з мольфаром і не один раз. Він так і сказав, що я завжди буду з вами. Ото Прошу, Петре налий ще по одній і мовчки стоячи вип’ємо за тіло і душу нашого провидця дідуня- мольфара. Гарна ідея отамане— заголосили опришки .Хай земля йому буде пухом.

Попередня
-= 54 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!