Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Опришки

Івана наче окропом окропили від сорому. Василь я уже казав що я не панич і ним не буду. Я по духу статусу такий же, як і ви. Та оскільки щоб палац не був зруйнований то тимчасово господар буду я і Урсула. Урсула зраділа, що залишається у палаці і поруч буде Івась і Мирослава. Іване?! — Якщо навідуються гості із повіту — дай знати. Добре Василь. А зараз Мирослава по частує нас наїдками які приготовила. Гайдук Андрій на радощах носив воду на кухню, дровами забезпечував і щось мугикав. Щиро і радісно усміхався до Мирослави. А потім заговорив до Мирослави голосом щасливої людини. Мирославо, донечко хочу тобі сказати, що готовий на все, що завгодно аби тільки мене не вигнали з двору. У мене нікого середні немає. Була дружина та захворіла і померла. Діток не нажили ото я і побивається світом а постійного місця не було. Коли поступив на службу до пана Яника мені було усього двадцять три роки. Був молодий то мене пан взяв на службу, тут за усі ті роки зі старівся, другої сім’ї не завів бо із двору не відлучався далі воріт. Отак і живу. Головне, що не голодний, одітий, є де переночувати і мені добре. Шкода, що роки марно пролетіли і немає навіть, що згадати. От така моя доля дитинко. Шкода пані Зосю. Пропала і ніхто не знає де вона. Жива, а чи мертва. Гадаю що її у живих немає. З паничем постійно чубилися. А по натурі вона була добра і файна з лиця. Пам’ятаю, як надвір увійшли голі жовніри з голим паничем впереду. Як вона реготала, навіть очі не відводила. І після того я не бачив аби з паничем були разом. Гуляла сама по дворі і парку. Панича вона органічно не зносила, все кепкувала з нього, а він лютував та зробити нічого не зміг. Панське життя нещасливе і зрадливе. Андрій на цьому слові заткнувся і більше нічого не говорив. Він знав про зраду пані Зосі. Василь був її коханцем. Знав, що Мирослава кохаю Василя а він її. Ой донечко іду принесу дрова — перевів розмову на іншу тему. Поправив шаблю, яку ніколи не знімав. З нею спав. Хіба витягнув із-за пояса пістоль, з якого жодного разу не стріляв. Носив як годиться гайдуку. Василь закінчив бесіду з опришками і Мирослава подавала наїдки на стіл. Іван уже на правах господаря відлучився і зник за дверми палацу. Виніс на таці кілька пляшок закордонного вина. Опришки з радістю наливали у скляні бокали вино, яке іскрилось і переливалось кольорами.Пили хто як. Молоді опришки малими ковтками, старші випивали зразу до дна. Дехто уже захмелів і дав волю язику. Василь обвів поглядом опришків і дав зрозуміти, що не варто захоплюватись цим питвом. Завжди казав що питво призводить до згуби і запаморочення голови. У п’яному стані, людина стає неконтрольованою і здатна на неадекватні поступки підвів і сказав. Більше не пригублювати ані грама вина. Іване?!- забери решту вина, а то уже бачу, що декого понесло. Хлопці хотіли заперечити та наказ отамана закон. Пообіді усі направились до табору. Василь покликав Петра. Петра відведи мене де бачили опришки вуалевий шарфик. Сумнівів не могло бути. Пані Зося і за необережності оступилась і впала у трясовину несподівано. Страшна смерть. Вуалевий шарфик був зачеплені за сучок сухої гілки куща. Зняв із сучка і поряд побачив мішечок. Тримав у руці шарфик, підніс до носа і відчув запах парфумів, якими користувались пані. Що ж ти наробила небого? Треба було ще трохи вичекати і була би залишилася живою. Значить, ішла до мене. У Василя защеміло біля серця. Пані Зося кохала мене по-справжньому. Темпераменту вистачило би на кількох жінок. Мені здається, що я теж був закоханий у неї. Так, то були, щасливі хвилини перебування у її обіймах. Я завдяки пані, навчився бути чоловіком. Вперше пізнав кохання. З Мирославою хотів був себе також проявити чоловіком та щось не виходило так як із пані Зосею. Мирослава проявляла черствість до спокусливих моментів.Та все ж сталось так, що Мирослава впала у транс і таки була задоволена. Нарешті Василь вийшов із стану забуття і відчув неабияку вагу мішечка. Розв’язав мішечок і побачив незлічену кількість злотих монет, та від цього радості не відчув. Ті злоті то є піт і кров селян, які на нього працювали, а значить ці злоті повинні належати їм. Василь перехрестив тричі трясовину і ніби побачив білу руку. Хлопці! Крикну Василь мерщій до мене. Хлопці підійшли і Василь сказав щоб вирубали довгий кіл. Колом намагались дістати те, що бачить Василь, та ні на що не натрапляли. Василю у трясовини дна немає. Ще жодний потопельник невиренув, як бувало на ставку чи річці. Якщо так то ідемо звідси. Вуалевий шарфик взачепив за той сухий сучок. Перехрестився тричі і не оглядаючись пішов за побратимами. Сум огорнув серце і душу Василя. До табору добирались мовчки. На краю стола побачив білочку. Підійшов і взяв на руки. Білочка вирвалась з рук і всілася на плечі Василя. Що скажеш білочку? Ну скажи?

Попередня
-= 59 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!