Слава ЗСУ!

Брили перекладати мохом і тирсою з дерев, а посередині збити ящик у який будемо класти м’ясо. Верх накриватимемо дверима, а потім треба зробити надбудову, аби ніяк звірина туди не могла попасти.До тої справи залучено будівничого і столяра Михайла. Михайле? — Ти згідний взятися за цю справу? Я уже готовий, отамане. Ну що з Богом. Усім до роботи. Ідіть до лісу за грибами аби насушити на зиму, горіхів ліскових назбирайте. Інші ідіть за деревиною для будівництва льодні і льоху.А ти, Петре, покажи хлопцям наші землянки, пастки різні і нехай будують у себе такі ж фортифікаціі. Петро з двома хлопцями пішли на оглядини. Робота закипіла, усі мали чим зайнятися і це радувало отамана. А сам атаман подався до панського палацу. Ворота були закриті. Постукав і собаки дали про себе знати. Старий гайдук Андрій просунув голову у отвір воріт і побачивши отамана тут же відкрив їх. Як ви тут господарюєте без панича? - Та ліпше ніж було. Молодий панич не хоче або його називали паничем. А як так може бути? Панич і є панич. Я недостойний того аби панича називати по іншому. Ну добре, добре. А де панич Іван? Та либонь у палаці. Гаразд піду до нього. Ой добродію-отамане, я повинен його сповістити про ваш приїзд, бо перепаде мені на горіхи. Не перепаде, не хвилюйтеся. Гайдук Андрій ще щось бубонів та про що чути не можна було. Панич Іван ніби чув, що до двору прибув отаман Василь. Вибіг на ґанок і обнявшись просльозився. А як я тебе чекав Василю?! — Ти собі навіть не уявляв. Мені тебе завжди бракувало. Навіть порадитися ні з ким. Ти мій друг, порадник і захисник. Радий тебе бачити, -я теж радий тебе бачити - відповів отаман. Як ви тут, ніхто не приходить, не тривожить? Та хто сюди поткнеться усі у страху. Хіба, що навідувався молодий відмідь, але Андрій випустив хортів і ведмідь і відступив. Коні ржали, копитами били. Чули звірину. Та все обійшлося. А де Мирослава? Вона у спальні Урсули. Урсула щось гарячкує, хвора, а до бабки-чаклунки нічим поїхати. Карета розвалилася, бо у ній жовніри каталися, спали, розважалися, як у себе вдома. Чим привести бабу? Ото задача дійсно складна. А як у вас із харчами? Та ніби не голодуємо. М’ясо є, яйця є, бо кури несуться, крупи теж є, риба є. Так, що до голоду не дійде. То уже добре, Іване. Василю не терпілося побачити Мирославу, а тому пішов у середину палацу. У палаці просторі кімнати, на стінах картини, канделябри, підсвічники, вишукані меблі. Василь оглядав ніби вперше. Та чи один раз тут бував, а виходить усього того не бачив. Василю у той час очі затьмарювало оголене тіло, яке проглядалося з під пеньюару. Запаморочливі, звабні очі пані Зося. То ж роздивлявся і дивувався, як заможно жили пани за рахунок тяжкої праці селян довколишніх сіл.

***********************

Мирослава лежала на ліжку пані Зосі тільки у одній нижній білизні. Сон її звалив, втомилася, бо ночі просиділа біля Урсули, яка теж спала у сусідній кімнаті. Василь стояв ніби зачарований гарним тілом коханої. Пробудилось почуття зваби. Та тут прокинулась кохана і навіть не соромлячись поманила пальцем Василя до себе. Василь, як коршун накинувся на Мирославу і в обіймах хіба важко дихали, зігріваючи одне одного. Поцілунки були щирі і тривалі. Нарешті віддалися одне одному без страху. Вони почувалися вільними у цьому світі і кохання палало. Не зчулися, як стали голими і віддались спокусі. Василь пригадав, як у цьому ліжку лежав із пані Зосею і враз відчув себе чужим у спальні. Тепер біля нього лежить жінка, яку кохає по-справжньому, а та що лежала колись ніби заглядає з-за дверей і наставляє на нього ствол пістоля. Я таки маю великий гріх перед нею.У трясовині, де загинула пані, — вічність, потойбічна, куда пішла, уже не повернеться. З нею теж було солодко, а я навіть не помолився над нею? Не по-християнськи я поступив. Навіть вуалевий шарф не зберіг. Залишив на сучку куща, де знайшов його. Чому, коли ішов сюди поряд була та сама трясовина, чому не зупинився і не перехрестився?Адже вона мене кохала, як ніхто інший. Навіть Мирослава мені не дає того, що пані! А кохаю Мирослави і вона мене кохає. Кохає, як уміє.