Слава ЗСУ!

Василь ніби заворожений стояв і не міг второпати, що з ним було. Ото пригода сталася? Пішов у бік табору і думки не покидала його. Ішов ніби глухий. Василь ще ніколи так ні з ким не цілувався. Мирослава хоч дівчина доросла, але так на цілувалася, не вміла бо не навчена. Та й я не умів, з панею так було солодко і приємно. А, як вона міцно обіймала! Тулилася ніжно! Оце то жінка! А які парфуми?

*********************************

Івась дуже скоро освоївся у палаці панів. Кмітливість сподобалася пані Зосі, а ще помітила подібність лицем до Йожефа — наче брати. Не пройшли повз очі пані і те з якою любов’ю Івась ставився до дочки Урсули. Водив за руку, прогулювався з нею парком, зривав квіти і давав їй у рученьки. Урсулі одинадцять років, Івасю сімнадцять — подружились і пані була певна, що покладаючись на нього дочка в повній безпеці. Нічого, навчу його шляхетності і виросте паничем. Дочка уже освоює музику на фортепіано, а ще навчу обох письма, з часом заберу Івася до Польщі і зроблю із хлопа мудрагеля. Івась тим часом приглядався до всього, що могло зацікавити не тільки його.

Гайдуків не видно за винятком одного, що сидів і дрімав на лавці біля криниці. Підійшов і гавкнув над вухом від чого гайдук прохопився і виструнчився ніби перед ним був панич. Івась помахав у його бік пальцем, гайдук перелякався, підбіг до нього, поклонився і просив не доповісти пану. Коли-небудь я тобі у пригоді стану паничу, — скоромовкою говорив. Не скажу, не скажу — відповів. А можна мені потримати пістолі? — То паничу не вільно, а у пана є багато такої оружі? Дуже багато паничу. Та не панич я, шановний, я пахолок біля панства. Ну то всерівно панич. Не міг вгомонитися гайдук. А як вас звати? — Андрій – відповів. А з якого села? — З Вишків що біля Турки. А попав сюди, ще коли жив старший пан. Кепську мав натуру. За найменшу провину карав канчуком. Його син добріший. Але пани є пани. А де пан тримає оружа? Он у тому боці коло палацу. Там є така невеличка будова із полудня, аби було сухо для пороху і щоб палаші, шаблюки не іржавіли. Добре, дядьку Андрію іду, бо мене шукай Урсула, така гарна дівчинка, іду назбираю квітів, — любить їх і носить до покоїв мами, а мама радіє і дякує мені, пригощає ласощами, коли панича дома немає. Івась і паничу до вподоби за його кмітливість, моторність і послух.

Сигнал у ріжок сповістив про приїзд панича. Челядь забігала, появилися гайдуки. На подвір’ї метушня, пані Зося з’явилася на ґанку. Панич під’їхав на коні майже до ґанку, зійшов з коня і побачив пахолка Івася, який за руку вів Урсулу. На серці відчув тепло і поманив дітей пальцем. Діти підійшли і панич припав на коліно, обняв дочку і поцілував у голову. Івася погладив по голові, піднявся і взяв на руки Урсулу. Урсула обняла татка за шию і щось шептала йому на вухо. Івась догадався, що мова іде про нього. Йожеф із Зосею і дочкою пішли всередину палацу. Невдовзі панич покликав пахолка. Івась зайшов у покої палацу. Пан посадив його поруч із дочкою за стіл з різними наїдками. Івась вперше сидів за одним столом з панами. Тепер будеш завжди з нами снідати, обідати і вечеряти — сказав панич. Тебе любить наша маленька панна, а вона з тобою і від тебе багато чого навчиться і нам добре, що вона у безпеці. Дякую пане — відповів Івась і рукою за плечики обняв Урсулу, а вона так ніжно пригорнулася до нього. Паничі були у захваті від побаченого і повністю довірилися йому. Ти Івасю, як старший брат для неї. Вона тебе любить і тягнеться до тебе, як до братика. Бережи її і не відходь від неї, будь завжди з нею. А як трішки підросте, я подарую її гарного коня і будеш навчати їзди верхи. Івась не сподівався на таке батьківське відношення до нього. Та час покаже, як буде у подальшому…