Слава ЗСУ!

********************************

Василь із хлопцями підвішували колоди на деревах у місцях підходу непроханих гостей. Канат топірцем цюпнув і колода все зносить на своєму шляху. Поткніться вражі ляхи і вас знеси і понесе за десятки метрів і не підніметесь вже ніколи на ноги. А на прямовисній скалі поставили збиті щити підвішені на канатах. Унизу саме проходить дорога і якщо хтось наміриться пройти, то зверху на них посиплеться камінь, що на щитах, досить тільки потягнути за канат. Ідіть пани по свою смерть. Ідіть, ідіть!

Зосі, Йожеф ставав з кожним днем огидним, не було почуття закоханості, поваги і прив’язаності. У думках був легінь Василь. А він такий вродливий, а яка у нього сила? моцний як ведмідь. Ось такого мені треба мужа, а не пискливого і худого, що просмердів штани кінським потом. Ніколи не приголубить, не обніме, як справжній чоловік. Де були мої очі коли дала згоди обвінчатися? Батьки були раді, що обвінчалася з паничем, бо у нього свої маєтки, під владою кілька сіл, свої полонини, ліси, ріки у яких багато риби. Будеш доню жити, як пані і купатися у золоті. Та одного не втямили, що золотом кохання, щастя не купити. Послухалася батьків, — собі на шкоду. Та вже як є, так є, а ще така чарівна донечка є у нас. Донечка ще тримає нас разом.

Зося поманила Івася пальцем до себе. Івась покірно підійшов до пані. Івасю, а ти знаєшся з Василем? — ви з одного села. Та знаю, знаю вельможна пані. То є добрий чоловік і сильний, як Буй-Тур. А ти би зміг йому щось передати від пані? — звісно, якщо треба, моя вельможна пані. Та, що ти заладив-вельможна, вельможна,- просто кажи - пані Зося. Зрозумів?- зрозумів. Але то ніхто не має знати тільки ти і я. Ага, добре. Ну іди до моєї донечки Урсули, і помахала їй рукою. Панну Зосю брала дурість від самотності. Навіть нізким поговорити. Справжня в’язниця. Прошу пані, а можна нам з Урсулою виходити за браму? — її парк уже не цікавий. Можна, можна, я розпоряджуся, аби гайдуки вас охороняли від звірів, недобрих людей. Івась зрадів, бо відкривалася нагода спілкуватися з Василем, а ще пані Зося щось затіяла потаємне. Із завтрашнього дня ви будете ненадовго виходити за браму палацу. А ще хочу просити панича, аби мене відпускав хоч би раз на тиждень до матусі. Буду просити, буду. Івась був на сьомому небі. Мені є, що розказати Василеві, багато корисного.

Панич спротиву не чинив на задоволення Івася. Дозвіл дав та застерігав від лихого.

*******************************

Війт села Яким Гарко був спантеличений, бо недобрі вісті мав. Люди про щось шушукаються і з острахом оглядаються, як появляються гайдуки чи панич. Пішов Гомін про опришків Олекси Довбуша, а тут ще й місцеві хлопці зникають з села. У пана відробляють два дні на тиждень, один день на роботах, по укріпленню берегів річки, від прориву загати під час повеней. А де решту днів перебувають? Пан наїжджає з погрозами — бо немає порядку у селі. Що маю робити? — думав війт. Не дай Боже отого опришківського руху, — що по усіх повітах гуцульщини, а як прийдуть до нас?, то біди не уникнути і мені і пану Йожефу. Спалять обійстя і на дибу посадять. Хоча із односельцями живу у мирі і злагоді, біди їм не спричиняю, але і пана забаганки мушу виконувати. На днях пан має приїхати із важливими справами. Догадуюсь, що то за справи. Гайдуки панські з нашого села утікають від пана, щось знають, напевно? Біда іде до нас. Що робити? — Що?! Задумався Яким і виходу із тої халепа не бачив. На всі випадки життя має два пістоля. А кого стріляти буду? — У своїх звісно, що не буду. Купанів теж не зможу. То навіщо мені ті пістолі? Віднесу у річку, викину. Треба зустрітись з Василем Байчуком, він користується, неабияким авторитетом у селі. З ним порадитись не завадить.