Слава ЗСУ!

Доручив синові розшукати Василя Байчука і запросити до війта. Тільки коли зтемніло Василю передали, що з ним хоче зустрітися війт у будь-яку пору доби. Василь не мав бажання йти до війта, але є порядок і пішов. Війт зустрів Василя на своєму обійсті і запросив до хати. У хаті було чисто, стіл посеред хати вилекий із боків лавки накриті рядном. Василь вмостився з краю стола. Війт забігав по хаті, щось шукав а потім покликав дружину і просив накрити стіл. Та не треба нічого пане війт, я ситий, то може перейдемо до справи. Звісно, Василю. Тут ось, яка справа. Зараз розпал літа і кожен господар займається всякою роботою у підготовці до осені,зими. Та я раніше на кожному кроці бачив наших односельців, а уже від весни ніби повимирали. Нікого крім старих і дітей, нікого не видно і тебе теж не бачу. Де подівся народ? — Та ви самі кажете, що треба готуватись до осені, зими, — відповів Василь. Люди пішли у ліси на збір грибів, ягід, горіхів, — бо хтозна, яка буде зима. Трави треба накосити на сіно, заготовити хмиз бо панич дрова заготовляти забороняє. А хіба раніше було по-другому? — Заперечив війт. Щось мені не договорюєш Василю? Я все сказав пане війт і за інших я не розписуюсь. А до мене доходять слухи, що ніби появились у нашому краї опришки Довбуша? — Чого не знаю, того не знаю, — відповів. Василю?- від мого пильного ока нічого не втаїш. Господиня поставила на стіл штоф із горілкою, закуски. Подякував. Ну то що Василю? — Давай укладемо угоду. Яку ще угоду? — уже розсердився Василь. А таку, що ти будеш мені доповідати куди ходять легені і чим займаються, що намислили? Пане війте, шукайте когось іншого для такої справи, а мене залишіть у спокої. Ну-ну Василю, аби ти не пошкодував. Хоч я й сам би подався у гори бо супроти своїх односельців я не піду, а як відчепитися від панича — поміркую. Війт так поринув у думки, що не помітив коли Василь пішов з хати. А думати було про що. Як зробити, аби і вовки були ситі і кози цілі? Приїде панич і будемо радитися. Чує моє серце, що пів села пішли в опришки. Кожного дня приходять слухи, що горять панські палаци, пани утікають у Польщу. Почалось, щось недобре у нашому краї. Всі крім мене знають. А мені ні з ким поговорити. Кого послати у гори, неподалік полонини. Часом бачу дим у горах ніби з бучини виходять. Щось там робиться, — А що ніхто не скаже. Послав без сина та ще замолодий. По дорозі, ще його може роздерти ведмідь, або вовки загризуть. Той варіант відпадає. Треба знайти хлопця, який би увійшов до них і деколи щось доповідав. А де такого візьмеш?

********************************

Івась, маючи великі можливості доступу до усіх приміщень палацу, у момент відсутності панича з гайдуками, проводив огляд. У прибудові вхідні двері були зачинені на засув із середини, що відкривався дерев’яною палицею на кінці якої був припасований кілок у протилежний бік, ну на подобі кілка грабель. Якщо просувати цю палицю у отвір і зачепити засув за виступ то без шуму можна відкрити той хитрий на перший погляд замок. Довго намучитися із замком не довелося і двері були відчинені. У приміщенні була велика скриня і дві дерев’яні бочки. Коли підняв віко скрині, — мало не скрикнув. Майже до верху було укладено пістолями різних розмірів. Ото добре панич озброївся? — ну нічого міркував Івась. Треба ділитись із ближніми, по-християнськи. Взяв до рук одного пістоля і не відчув особливої ваги. На стінах розвішані шаблі у піхвах. Оздоблені різними металами. Поруч палаші. Багатенько, багатенько живеш паничу? — говорив про себе Івась. У бочках до верху пороху, набоїв. Треба негайно доповісти Василю про те, що бачив.