Слава ЗСУ!

Панич відпустив на один день Івася додому. Дав багато продуктів для мами. Повантажив у мішки, сів на коня і поїхав. Був саме день коли хлопці були вільні від відробітків у панича і війта, а тому мав надію, що ввечері зустрінеться з Василем. Мама зраділа появі сина, та все розпитувала із сльозами на очах. Обнімала, цілувала і була задоволена, що Івасю добре у панича. Хоча знала із власного життя, що паничі добрими не бувають. Того меду попробувала з повна. Старий пан поблажливо ставився до неї допоки не завагітніла і відправив додому. Оженив на одноногому Михайлові із сусіднього села. Михайло був нелюбом, а що могла вдіяти — наказ пана, закон. Та Михайла знайшли розірваним на шматки у лісі ведмедем. Скільки уже часу пройшло, а пана проклинала. Довго пан не прожив. Взялась якась пропасниця і віддав Богу душу. Люди гадають, що Івась син Михайла, а він копія молодий панич. Та може й добре, що люди не знають правди. А Івась коли підросте, то розкажу йому все ,як було, аби не водився з панами.

Івась зустрівся із Василем того ж вечора. Розповів про все, що бачив і домовились зустрітись через тиждень біля панського двору. Івась має зробити пролаз у огорожі. Відіб’ємо у нижній частині огорожі зо дві дошки, аби можна було пролізти чоловіку і у домовленому часі ми з хлопцями навідаємося до зброярні. Івась за допомогою сокири відірвав спочатку одну дошку, а потім другу і вийшов добрий пролаз. Замаскував так щоб ніхто не міг догадатись про цей лаз. Ішов уже до палацу, коли назустріч підходив гайдук Андрій. А ти, що робив що йдеш із сокирою? — спитав. Та ходив, думав знайду пару лат, аби зробити гойдалку Урсулі — збрехав і сам собі не повірив, що таке придумав. Паничу, за латами треба іти до лісу, а тут такого не знайдеш. А ви куди? — та роблю обхід палацу бо то моя робота. Дивлюся чи бува де не відбита дошка в огорожі. Івася ніби струмом блискавки пройшло. Аби хоч не побачив, але я все замаскував дуже добре. Ну то я пішов паничу. Івась пригадав, що в тому місці де робив пролаз витоптав траву і оторопів від думки. Прослідкував непомітно за гайдуком і зрадів. Гайдук хіба на словах казав що оглядає огорожу, а насправді пішов за кілька метрів від неї. До наступного дня трава підніметься і ніхто окрім Івася не помітить нічого підозрілого.

*************************

Пані Зося поманила Івася пальцем і почала розмову із того, що вдячна йому за піклування дочки. Що з нього виросте гарний панич, Не хочу бути паничем!- відповів. Я хочу бути таким, як Василь і інші легені, які люблять свій край і людей. Та я нічого проти того не маю, поблажливо відповіла пані. Я просто хотіла, аби ти умів читати, писати - був мудрагелем. Ти нагадав мені про Василя. Це той, що приходив торгуватися за платню до пана?- той, той вельможна пані. Івасю, я тебе просила мене так не називати. Яка вельможна, я просто пані Зося. Та добре, добре схвально, на німо махнув головою, давши зрозуміти пані Зосі свою згоду. Я би хотіла тебе просити про одну дуже потаємну справу. Ніхто не повинен знати окрім нас обох про неї. Добре? -та добре відповів Івась. Мені конче треба зустрітися з Василем по дуже важливій справі. Добре було би тоді, коли панич поїде до повіту. Коли буде їхати я тобі скажу, а ти передаш Василю. Добре? - добре, відказав Івась. Я буду знати наперед коли панич запланує поїздку. Ну ось і домовилися. А зараз почекай, я щось винесу. Невдовзі пані винесла повну тарілку всякого печива і дала йому. Я тебе дуже прошу мій хлопчику,- нагодуй мою доню і сам наїжся досхочу. Урсула дуже мало їсть , а тебе послухає і сподіваюся, що вона від тих ласощів не відмовиться. Урсула із дерев'яною лопаткою щось копала біля квітника. Жара була несамовита. Плазуни грілися на сонці і гадюку, яка ніби підкрадалася до Урсули побачив Івась.