Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Опришки

Хлопці-опришки, які щойно приїхали з лісу, пішли скидати дрова. Старий Гайдук Андрій пішов до воріт на варту. Мирослава сиділа і тримаючи руку милого міцно потиснула і Василь зрозумів, що хоче Мирослава. Подякував і підвівся за ним Мирося. Маруся з Урсулою збирали зі столу посуду, Петро пішов до опришків. Марусю, іди на кухню, а я трішки приляжу, втомилася — сказала Мирося і повела коханого у покої. Уже зтемніло, а закохані не подавали голосу. Їм удвох було наче у раю. Давно мріяли про таке щастя на самоті. Мирослава завагітніла і боялися показуватися на люди, бо втрата цноти каралася громадським осудом і позором для батьків. Тепер Мирослава уже нікого і нічого не боялися, бо у неділю заручиться з Василем. Дитину називати байстрюком ніхто не буде. Мирося раділа своєму щастю. Дочекалася нарешті. На серці стало легше, більші дурні думки не ятрили душу і плакати уже не хочеться. Хочеться аби завжди світило яскраве сонце, щебетали пташки і завжди зеленіла природа і пахли усюди квіти.

З Василем, як у Бога за пазухою. Народжу йому багато дітей і заживемо на славу усім.

Василь їхав до табору удвох з Іваном. Розумієш Василю, що то не моє у дворі. Хочу бути з опришками, а у дворі нехай господарює Петро з Урсулою. Моє місце тут у таборі.

*******************

Іван нарешті знайшов час аби навідатись до матері і допомогти у роботі по господарству. Ого синочку?! - Скрикнула матуся побачивши сина. Де ж ти запропастився, цілу зиму чекала на тебе, а тебе немає і немає. Добре хоч твої хлопці заспокоювали, казали що з тобою гаразд. А ти виглядаєш, нівроку. Можна надумав оженитися? — Дівчат багато і усі вродливі. Може якусь і сподобаєш собі? Мамо, я про женячку не думаю. А як настане той день, то когось виберу. Та поки пани газдують на наших теренах про женячку годі і думати. Казали люди, що наші опришки по селах дають їм перцю. Давали і даємо, та вони ніяк не уступляться звідси. Палимо їх двори, вішаємо їх, а вони ніяк не зникнуть. Та ті кляті пани навіть гідно з достоїнством померти не можуть. Пана Анджея Цибульського коли хотіли підсмажити на вогні, то зі страху наробив у штани і помер від розриву серця. Де їх гонір, харизма, коли доходить до смерті. А з наших пани шкіри живцем знімають і стають лютими коли не чують стогонів чи прохань про помилування. А їм я тільки побачать загрозу штани стають мокрими. А ти,синку, би витримав панські тортури ? Думаю, що вони би не дочекалися, бо я їх просив про помилування. І тортури би витримав. Та нашого побратима Петра так мордували, що ледь живим зостався. Та бідака їсти немає чим, бо повибивали зуби, зламали челюсть, але живий і радіє вранішньому сонцю і чистому гірському повітрю. Пани ніяк не змиряться з тим, що у окрузі є якісь опришки, що б’ють їх. Вирішили військом придушити вогнище що зродилося і палить їх. Не заспокоється до тих пір поки не помре останній опришок. Мої побратими уже відбили дві чи три атаки військових, погубили сотні жовнірів, а вони, як та сарана лізуть і лізуть. Ось і зараз є такі відомості направляють величезне військо проти нас. Засилають відвідувачів для збору інформації, про те що робиться у нашому краї. З дня на день чекаємо на їх появу. Івасю, і тебе можуть вбити? — Можуть, можуть. За свій народ не шкода загинути. Уся Україна повстала проти панського свавілля і скоро настане той час, коли їх поженемо за перевали. Ой лишенько, що то буде? — заголосила Пелагія. Та я тебе народила, виховувала, аби потім позбутися? Мамо, не голосіть, я ще живий і Бог дасть залишуся живим. Не хороніть завчасно. Ми не одну атаку відбили і Бог дасть нам сили і мудрості побідити ту чорну, панську орду. Перемога буде за нами, бо з нами наш дідунь-мольфар. Який ще мольфар? Та вони живуть далеко в горах і знайти їх що голку у сіні.

Попередня
-= 76 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!