Слава ЗСУ!

Миросю,а ти я бачу поповніла, поправляєшся на добрих харчах? Василю, мій ясний соколе, хіба не бачиш чого стала округлою у талії? Я ношу під серцем твоє дитя. Василів враз змінився на лиці і миттю обняв Миросю і від радощів не зміг промовити слова. Ти не дивись, що живіт ще малий! Просто я його трохи стягою крайкою, аби дуже не виринав, усе від сторонніх очей. А тепер можеш не ховатися моя кохана. Хай усі знають, що я буду батьком. У неділю запрошу ксьондза аби обвінчав нас і станемо воєдино чоловіком і жінкою. Ти згодна? Авжеж, згодна. Мій тато і мама навіть нічого про це не знають. Ага, між іншим тато навідувались до мене, хотів забрати додому та я відмовилася, а ще дізнався, що у мене є ти, то навіть зрадів і хотів чим швидше повідомити про те маму. Так, що тобі усі раді, а я на сьомому небі. Молодята ще довго розмовляли у міцних обіймах. Не відпускали одне одного допоки у дверях не появився Іван. Та годі вам обніматися, ще ніч впереді. Що сталося Іване? Та нічого, просто уже проголоднівся. Ой лишенько, усе уже охололо. Я ж забула,що звала усіх на обід. Миттю побігла на кухню, а невдовзі за столом зібралися усі присутні. Іван з погреба приніс пляшку заморського вина і усі пожвавішали.Запитань було більше ніж відповідей. Говорили про все, що находило на язик. Навіть старий гайдук Андрій хотів розказати якусь причу та після чарки вина окрім белькотіння нічого було зрозуміти.

Петро сидів біля отамана. Говорити було важко бо у роті залишилося кілька зубів, челюсті хрускотіла, а тому їв помалу і довго. Урсула сиділи біля Петра і трималася за його руку. Ніби боялися, що його може хтось забрати від неї. Ніжно пригорнулася до нього і не зводила з нього очей. Василь від побаченого був вражений і не міг повірити що між панською і селянською кров’ю може бути щось спільне. Та в раз оговтався, бо згадав, у яких близьких стосунках був він, — селяни і шляхетна пані. У коханні немає багатих і бідних, а я кохання і єдність, як у мертвих що лежать в землі. Земля усіх поєднує назавжди. Пане отамане? — Промовила Маруся — помічниця Мирослави. А можна мені зостатись ще на певний час тут, бо мені нікуди їхати. Я сирота, батьків немає, рідні теж. Авжеж — відповів отаман. І більше в мене паном не називай. Дякую вам.

Марусю? — Я ж тобі уже казав, аби ти виходила за мене заміж і буде тобі рідня велика — обізвався молодий і знаний у боях опришок Данило. Ну ось і гарна ідея для тебе дівчина — промовив отаман. У неділю тут буде ксьондз і повінчає, якщо Маруся не проти. Маруся зашарілася і веселими, щирими очима подивившись на Данила, дала згоду. Ну от і добре, готуйтеся до вінчання, бо до неділі часу обмаль.

Я - спохватилася Урсула і великими очима подивилася на Василя, а потім на Петра і ще більше пригорнулася до нього. Я теж хочу заміж -трохи почекавши, промовила, — за Петра. Усі присутні були подивовані сказаним Урсулою. Нарешті отаман взяв Урсулу за руку вище ліктя і промови батьківським голосом. Бачиш Урсулу, ти ще малолітня і тобі зарано про таке думати, а Петро на тебе почекає. Правду кажу, Петре? Правда, правда. Я тебе Урсуло не покину і почекаю, ще кілька років, коли тобі сповниться повноліття. А скільки треба ще чекати до повноліття і що воно означає? невгавала дитина. Скоро, скоро промовив Петро. І правда, що будеш чекати? Ось тобі хрест і перехрестився. Я буду тебе любити, як зараз люблю і поцілувала Петра в щічку. Усі дивилась на них і схвально усміхалися. Ось так Петре, станеш паничем біля Урсули. Ти бережи її друже — промовив отаман. Ні бо усі ситі, то ж до роботи.