Слава ЗСУ!

А він такий є з нами і опікується нами. Навіть приходить до нас, як і колись, а у подобі білочки. Та що ти таке верзеш? — Не вірю у такі балачки, синку.

Іван багато чого розповів матусі про дідуня-мольфара та переконати у сутність не зміг. У мами затримався на декілька днів. Полагодив у стайні, поправив кілька гонт на хаті, які вітер трохи пошкодив. На городі грядки копав, нарубав дров і зібрався іти. Синочку, дякую тобі за поміч і твоім опришкам, які часто навідуються і допомагають по посподарству. Ага, забула тобі сказати, що мені зробили погріб. Зимові наносили леду і зробили льодню, як у панів, та тільки м’ясних запасів катна. Нічого, матусю. Буде у вас живність. Іван не знав, що отаман посилав до його матусі хлопців допомагати у всьому по господарстві. Оце то Василь! — справжній друг. І як йому вдається встигати у всьому? Я би так не зміг. Іване?! — почув окрик з вулиці. Побачив кількох опришків і пішов назустріч. Іване! Суне біда на нас. Отаман скликає усіх нас до табору. Я уже іду, друзі. Відв'язав коня від коло, сів на вороного і доганяв побратимів. То, що сталося? Наша розвідка доповіла, що у кількох верстах появилися вершники з кількох десятків. Одяг селянські, але при зброї. Може то є перевдягнені жовніри. Наші хлопці зайняли вигідні позиції у лісосмузі. Їм добре видно, що робиться у полі на підступах до села і чекають на них. Будуть вступати у переговорах з ними аби знати хто вони. Тоді гайда до наших хлопців. Може їм буде потрібна підмога.А що скажемо отаману, що не пішли до табору? — Я провину беру на себе — сказав Іван. Наші вершники невдовзі добрались до лісосмуги і не побачили нікого. Агов-агов - Загукав Іван і тільки тоді побачив своїх. Оце так сховатися, що не помітив у вас? Доля нас усього вчить — відповів хлопець. Ми розвідники і знаємо багато хитрощів. Та бачу-бачу. Не встигли хлопці розговоритися, як на обрії появилися вершники. Що будемо робити — озвався опришок. Ви сидіть у засідці, а я піду їм назустріч — сказав Іван. Іване, то є дуже небезпечно. Знаю. А хіба є інший варіант? Немає. Значить, мій найкращий. Один із хлопців знайшов кусок домотканого полотна, прив’язав до палиці і Іван пішов назустріч невідомим вершникам.

Вершники зупинилися перед чоловіком з білим полотном-волонтером. Цей спосіб перемир’я сягає ще старих часів. На волонтера ніхто руки не здійме — то є закон непорушний. Хто будете, звідкілі і куди прямуєте? — проговорив владним і впевненим голосом Іван. А хто ти такий і якого роду будеш парубче? Я задав перший запитання, то прошу дотримуватися уставу спілкування. Як бачите я до вас прийшов один, без зброї, але он там у лісосмузі мої побратими, з кращою зброю і вороними, випробуваними у боях з панами.

То ми одніє думки і крові? — нарешті проговорив старший. Зліз коня і підійшов упритул до Івана. Ми є горяни із села Гірського. Свого пана скарали, обійстя пустили з димом, зброю забрали і подалися до ваших опришків. А звідкіля ви знаєте про наших опришків? Усі гори знають, як ви б’єте то панське паскудство, що засмерджує наші гори.У нашому селі був собі такий панич Криштоф Цибульський. То страшний гульвіся і мордерця. Людей мав згірш тварини, а його синок Анджей мордував у сусідньому селі. Ми свого Криштофа скарали, а потім пішли до його синочка та сину вдалося втекти до повіту, а потім його призначили у двір якось пана, котрого вбили. Але там його скарали, як і батька. Таке було у нашому панському дворі. То є правда. Ну то ми на правильному шляху. А йдемо на підмогу вашим оришкам, бо у повіті величезне скупчення війська і намірені іти на ваших хлопців. Ось ми порадилися і вирішили вам підсобити. Хлопці в мене сильні, хоробрі і войовничі. Тоді зрозуміло, хто ви є. Я повинен донести отаману, а поки що я повідомлю розвідку. Іван свиснув і збоку лісосмуги вийшло п’ять опришків. Зійшлись докупи і опришок окрикнув Михайла. Агов друже, не впізнаєш? Та чому не впізнаю. Ти Іван? Іван — відповів опришок. Хлопці, Ми з Михайлом знаємося, і тому я радий, що доведеться з ним бити панів. Ну то поїхали до нашого табору. Хочу вас попередити, що кіньми добратись до табору неможливо. Навіть пішим, якщо не знають потаємних стежок, можна втратити у пастку або у трясовину. Так, що коней залишимо внизу хлопцям, які їх поведуть у безпечне місце, а ви усі ідіть один за одним і не відлучатися ані на крок у бік. Усім зрозуміло? Авжеж — почув відповідь Іван. Іван і сам міг ще оступитися, бо годі було запам’ятати дорогу до табору. Добре, що скоро дорогу їм заступив опришок-чатовий, який провів їх до наступного опришка-чатового. Нарешті видряпалися на верх, де розміщувався табір.