Слава ЗСУ!

У табір попали саме у обідню пору. Отаман, побачивши людей, селян невідомих йому,оторопів та впереді ішли його побратими на чолі з Іваном. Стільки люду прибуло та ще й при зброї. Такого отаман не очікував. Хто з вас старший? — Промовив владним голосом. Навіть Іван стривожився від такого голосу. Я старший і звуть мене Михайло- син дяка Івана і села Гірського. Це мої вірні побратими, випробовувані у боях із жовнірами та панськими гайдуками. Я їм довіряю. А ти, як зрозумів отаман Василь. Так? Так я отаман ватаги. Ось і познайомились. Значить, будемо разом бити панів? Виходить, що так.

******************

У повіті справжній рейварх. Війська нагнали, а годувати нічим. Спорядженні загони роз’їхалися по селах у заготівлі харчів. Люди бунтують, виходять захищатися хто чим може. Заготівельники при зброї. Убивають, хто робить супротив. Самі гинуть, як не від сокири то вил. Один страх, що робиться навкруги. Начальство кожного дня збирається на ради і не можуть ухвалити рішення коли виступати на опришків. Є і такі, які проти виступів на них, то їх називають по всякому. Єдиного рішення немає і наступає бунт серед військових. Що робити ніхто не знає. Навіть старшого призначити не можуть, бо усі хочуть старшинствувати. Часто відбуваються сутички між жовнірами і уланами. Іноді бійки закінчуються вбивством. Польовий суд відсутній і у повіті безлад. У будь-який момент може вибухнути бунт із жахливими наслідками. Погані відомості дійшли і до сейму. Сейм відгороджується від усього, що коїться за межами їх достатку. Їм ніщо не загрожує. Вони більше уваги приділяють сходу Правобережної України. Гайдамацький рух сколихнув усю Україну і незабаром може дістатися Польщі. Забрати військо звідти, — значить сприяти поширенню ще більшому свавіллю селян. А то є велика загроза втрати земель, поселень Правобережжя України.

Ми вам дали достатньо війська, аби розправитися із тими опришками і на більше не розраховуйте. Така була відповідь сейму делегації повітів. Усе військо повинно бути нагодоване і розміщене по кесарнях, а не у городян на постої. Така відповідь сейму неабияк налякала повітове начальство. Сейм пригрозив, якщо не буде вжито належних заходів, то військо поверне назад до Польщі. У страху металися і нарешті вирішили іти на опришків. Тактичні дії були непродуманими і була загроза втратити багато війська, а це означало що у повіті одні бездарі і доведеться відповідати перед військовим трибуналом. Паніка і страх призводить до краху. То усім відома аксіома. Начальство у розпачі призначило командирами військових без бойового досвіду і відправило опришків.

*************

Опришки не тільки зміцніли поповненням, але підготовкою табору до відсічі війська. Одного не врахували. Військові взяли у заручники селян села і під їх прикриттям мали намір іти на приступ. Отакого ніхто не очікував. Такий спосіб ведення бойових дій був примінееий вперше за усю історію воєнних баталій.

До чого тільки не додумалися поляки. Нависала загроза життю селян. Батьків, сестер, рідних. Що робити у таких випадках опришкам? Влучно стріляти з луків. Тут промаху не буде, бо опришки луками вправніше стріляють ніж з пістолів чи рушниць. Заготовити побільше стріл наказав отаман. А Михайло новоприбулий ватаги доводив, що його хлопці стріляють без промаху із вогнепальної зброї. Ну той добре. Думаю, впораємося. Дійшли чутки, що селяни села втікають у ліси і у селі майже нікого не залишилося. Навіть худобу забрали із собою. Курей, качок порубали аби ляхам нічого не залишилося. У селі залишилася хіба немічні і хворі, а їх ляхи не візьмуть, як щит захисту. У ліси ляхи ходити бояться, бо кажуть, що за кожним деревом стоїть опришок. Відомості втішні і Василю трохи відлягло від серця. А що робити з тими хто у панському дворі? На роздуми часу уже немає, бо окремий загін поїхав до панського двору. Треба їх перехопити і забрати постояльців. Михайле? — Звернувся отаман до командира новоприбульців. Бери своїх хлопців і ще кількох моїх опришків і ідіть на перехоплення ляхів, які прямують до панського двору. Приведіть до табору постояльців і навіть старого гайдука Андрія. Отамане! Буде зроблено, як найкраще. Михайло із своїм загоном зійшов вниз саме коли жовніри появилася на обрії, біля каменя-валуна. Чогось спинилися злізли з коней і обступили з усіх боків каменя. Дехто торкався руками каменя, ніби набиралися сили чи чогось магічного. Один із жовнірів побачивши удалені опришка -заверещав не своїм голосом. Скочив на коня і дременув назад. Інші сіли на коней і легкою ходою коней попрямували у бік панського двору, оглядаючись по боках. Коли вершники порівнялися із високими кущами ліщини на них повисипався шквал стріл і куль пістолетів. Багато вершників звалилися з коней. Коні ставали дибки і вершники падали на землю. Хлопці Михайла добивали уцілілих і в раз стало тихо, хіба тіла жовнірів валялась на землі. Хлопці? — промовив Михайло, хутко мертвих скиньте з урвища. Вони знайшли та за чим прийшли. Зброю забрати, коней загнати до наших, гадаю не покусаються. А тепер гайда до панського двору. Взяти кілька коней для тих, що у дворі. Їхали мовчки, ніби нічого і не було. Одного опришка відправили до табору з добрим повідомленням. У панському дворі спокійно. Ніхто не здогадувався про те, що відбулось. Чули постріли, але цьому ніхто ніякого значення не надав.