Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Опришки

***********************

Отаман Василь подякував Михайлу за прояв геройства і мужності його хлопців при знищенні ворога. Хлопці дійсно достойно вели бій, і що характерно із дотепними промовками на адресу нападаючих, які були від них за кілька сажнів, але у потаємних сховках Михайле. Я з такими хлопцями пів Польщі би завоював, -промовив отаман. Отамане, треба сказати усе в очі. Мої хлопці усе в бою переймали від твоїх опришків, і тут же хотіли ще краще повоювати. А що до Польщі то повір мені, я хоч сьогодні налаштований на такий похід. Просто нас замало, та й дорога далека. Гадаю,що прийде ще такий час, що будемо гнати панів у їх лігво. Гетьман Хмельницький уже був на підступах до їх столиці, панство відкупилось. А жаль. Треба було, добити їх, був би спокій горянам і усій Україні.

Отаман хвилювався. Ніяких вісток не було із низів, що роблять військові? Чи готують черговий наступ? Де наша розвідка Петре? Петро і сам не знав де вони, і що має відповісти. Отамане, як тільки сонце почне ховатися за обрій, мої хлопці будуть тут. Із табору опришки побачили сірий дим у кількох місцях де були військові. Військові теж голодними не хотіли йти на приступ табору. Та й взагалі,- дізнавшись про величезні втрати і загибель одного з командирі,- наміру іти на приступ не було. Усі були в очікуванні того, що буде наказ відступу. І, що то за такі опришки, що ніхто їх здолати не може? Ніби побраталися з темними силами, які стоять на їх захисті. Командири радилися, як дальше воювати з ними. Якщо підвезуть пушки, може ядра долетять до табору, або доведеться повертати назад звідки прибули. Ситі військові порозходилися по галявині і під кущами й прилягли. Сонце гріло і зморювало їх на сон. Та недовго лежали, бо прийшла звістка, що опришки пішли у наступ на них. Усі схопилися, і таке замішання почалося. Улани з драгунами наввипередки поскакали, як най далі від арени бойових дій і очікували на подальші події. Піші жовніри шикувалися у колони і чекали наказу командирів. Та скоро стало зрозуміло, що то хтось із просоння вигукнув «опришки», «опришки», і усі ніби завмерли, а потім почалося…

Наказів командирів, ніхто ніби не чув. Усі поводились, як барани у кошарі. Було зрозуміло,що надалі ніякого наступу не буде. Повертатися до повіту переможеними було великою ганьбою. Втрати надто великі і за те буде покарання.

*************************

Мирослава з Марусею і Урсулою знаходились у землянці і про те, що діялося наверху у таборі нічого не знали. Урсула скиглила бо Петро воює і можуть його вбити. Заспокоїти її було важко, іноді навідувався отаман і Іван. Розпитувала плачучи про Петра, а отаман хіба підсміювався і жартував чим завдавав ще більшого розпачу. Скажу Петрові, щоб навідався до тебе, але потерпи трішки. Трішки, трішки, а скільки то буде часу? Отаман оторопів і відповіді не знаходив. Та тут, як сніг на голову появився Петро. Урсула з радості у стрибку кішки опинилась на грудях Петра і мало не збила, його з ніг. Бідненька обхопила ручками шею Петра і цілувала у лице, губи, очі. Обціловувала його на що отаман зробив зауваження Мирославі. Учись у дитини, як треба зустрічати коханого. Мирослава нічого не сказала бо любувалась донечкою, яка смоктала молоко мами. Отаман підійшов і замилувався побаченим. Ось так Василю? — не обвінчалися, але то справи майбутнього. Головне аби ті воєнні баталії закінчилась. Буде вінчання і хрестини заодно. Твоя правда, кохана. Сподіваюсь, що той день настане скоро. Дай Бог аби так сталось — відповіла Мирослава. Отаман ніби вдруге закохався. Не зводив очей з коханої . Чого так дивишся? Що уже стала огидною? Та ні, — навпаки, ти дуже по хорошіла і я радий що у мене така красуня. І донечка, щоб у тебе лицем пішла. А як назвемо її? Я так собі надумала і вирішила назвати так, як і мене ,та тільки слова переставимо. Мене звати Мирослава так? Ну так — відповів отаман. А далі що? А дочку назвемо Славомира. Словосполучення майже беззмін. У Мирославі є мир і слава і у дочки теж буде слава і мир. Ну ти й придумала? Дуже слушна пропозиція і на тому зупинимось. Що мама несе Мир і Славу і дочка теж буде нести Славу і Мир. І буде Мир і Слава у нашому краю. Гадаю, що опришки і дальше будуть кричати Слава, Слава і Мир. Луна піде понад горами, вони злякаються втечуть подалі від нас. Ще сонце не сіло за обрій, як появилися розвідники і отаман почув таке, що з радощів не міг промовити і слова. Сили були на рівні по кількості та польська армія не змогла взяти штурмом табір опришків і повернулась з ганьбою, назад до повіту. А тут вже повернулась на старі позиції.

Попередня
-= 81 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!