Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Опришки

Підвезли кілька пушок і вирішили розгромити табір опришків. Гармаші з пихатістю налаштовували пушки. Проводили, якісь заміри планкою із поділками. На становили великі скляні лінзи і дивлячись у них робили повороти пушки щоб приціл був у положенні до табору. Пушкарі ратищами на кінці із намотаними тканинами чистили стволи пушок, потім вкинули мішечки з порохом а тоді закотили ядра. На довгому дроті зробили гніт. Поставили, невелику триногу, розпалили вогнище і один з гармашів запаливши гніт підвів до отвору. Прогримів страшної сили звук і ядро вилетіло із ствола пушки. Ядро пронеслось на висоті верхів’я смерек і впало не долетівши до табору. Пушкарі підняли ствол пушки трохи вище і знову зарядили порохом і ядром. Гучний постріл, що аж у вухах заступило і ядро пролетіло трохи дальше, та до табору ще ой як далеко. Пушкарі чи гармаші, хто як хотів так їх називав, знову налаштовували пушки, але до табору ядра не долітали. Усе скінчено промовив командир пушкарів. Будемо відходити. Нам їх не дістати. Аж тепер командування військом втямили що треба, як найшвидше повертатись назад зганьбленими. Нічого не вдієш. Ті опришки заворожені і ніяка сила їх не здолає. Військові навпаки — були раді, що повертаються живими. Не хочемо злотих лиш би скоріш до рідні. Скласти голови за статки панів ніхто не хотів. Нам нічого не загрожує. Розійдемось по домівках, а командири як собі хочуть …

*****************

Розвідка доповіла отаману, що військо відступило і повернулось до повіту. Нарешті стало радісно і наказав усім зійтись на площі табору. Опришки і ватага Михайла повсідались навколо тільки що запаленої ватри і стало тихо, тихо. Дорогі мої побратими? Хочу вам сповістити добру новину . І тут запала ще більше тиша. Без втрат вкотре ми нарешті позбулись недругів. Пани на нас навели важке військо. Навіть пушки привезли аби взяти нас. Та не вийшло у них нічого путнього. А знаєте чому, ми не переможні? Непереможні бо з нами дідуньо-мольфар. Навіть імені його не знаємо. І тут сталось таке, що навіть бувалі у різних ситуаціях завмерли. Під ногами щось загуркотіло. Лісом пішов гучний вітер. Хмари насунулись і закрили небо. Стало напівтемно і усі почули голос дідуня-мольфара. «Я завжди буду з вами діти мої. Ви принесли волю горянам і мир.» Усі присутні переглянулись поміж собою і здивованими очима дивились хто куди, ніби шукали того невидимого. Враз хмари розійшлись і тоді усі хором за отаманом прокричали «Слава мольфару»!. Той клич почули військові і здалось їм що опришки наздоганяють їх. Дали герцю і не оглядаючись поїхали геть назавжди. Опришки обнімалися, цілувались, як з дівчатами. Радощам не було меж. Та ніхто не розходився. Отаман помахом руки дав знак заспокоїтись. І знову стало тихо. Панове, дорогі мої побратими дозвольте подякувати нашим гостям, які прийшли нам на підмогу. Шановний Михайло ти тепер, як і ми і вся твоя ватага стали опришками. І знову загув табір. Михайло з отаманом чоломкались і з радістю потискали один другому руки. Ми багато чого доброго перейняли від вас за що дякуємо, але нам не хочеться повертатись назад, тут ми освоїлись, стали одним цілим і розлучатись не хочемо. Не гоніть нас, хочемо ще погостювати у вас. Отамане?!— Дозволь нам залишитись тут, ще на кілька неділь? Що на те скажете побратими? І тут усі ніби зговорились. Нехай залишаються, а ми трохи відпочинемо, дещо зробимо у господарства тим часом. Буде по-вашому. Бери до рук кермо і керуй Михайле. Спасибі отаман. Ніхто не помітив під кремезним буком при вході до землянки — Мирославу з Марусею і Урсулою, які теж раділи тому що усе скінчилось на добре. Тільки їх відрізняло те, що у опришків очі світились, а у них сльозились. Плакали від радості. Отаман з Іваном підійшли до Мирослави. І тут отаман рвучко повернувся і пішов до ватаги . Дорогі мої побратими? я чисто забув вам сповістити ще одну новину. Усі замовкли, отаман продовжу. Сталась подія, яку усі знають. Я став батьком дитини. Донечку назвала моя кохана на честь того, що сталося. Дочку назвали Славомирою. Тобто, принесла нам Славу і Мир. Слава отаману, слава прогриміло у таборі. І ще довго не вгасало. Нарешті побратими хочу аби витягали свої кухні і випили за здоров’я дитини і її матері. Івана розпорядився ви принесли вина із панських погребів, яке привезла із двору.

Попередня
-= 82 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!