Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Опришки

Появився жовнір і кричав, як навіжений. Опришки, Опришки! Зістрибнувши з коня стривоженим голосом розказав про напад опришків на загін, що прямував до панського двору. Нізвідки налетіли стріли і постріли з вогнепальної зброї. Усіх повбивали, ніхто окрім мене живим не залишився.

Весь загін жовнірів загинув. А як ти порятувався? –спитав командир. Мені сказав старший жовнір їхати до вас за підмогою.То я і поїхав. А звідки знаєш що усі загинули? Та ж, опришків як сарани. То де ж то видано, аби хтось залишився живим. Ти боягуз, промовив командир, і вистрелив у жовніра. Нікому не дав отямитися, сів на коня і дав команду їхати на підмогу. Кілька десятків гулаків рушили за ним і поскакали у бік панського двору. За сотню метрів від каменя побачили калюжі крові. Коней не було. Усі стривожено поглядали у бік високих кущів, звідки могли появитись опришки. Один із жовнірів показав рукою вниз урвища, де на камінні неподалік потоку валялися десятки мертвих тіл жовнірів. Усіх охопив жах і страшний страх, опинитися там же. Командир взяв ситуацію у руки і скомандував їхати до панського двору.

****************

Ворота двору відчинені на території нікого не має. У палаці пусто. На кухні ледь жевріли дрова у казанах перегорілі рештки вареної страви. У хліві пусто .З комор повиносили рештки харчів і розкидані по під паркани.

Усі зникли, похапцем виїхали заздалегідь. Невже їстівного нічого не залишили, а їсти хочеться. Чим нагодувати військових? Послав кількох жовнірів на пошук дичини та повернулись нізчим. Хіба підсмажемо отих двох хортів, що у загорожі. Командир побачив, що наростає бунт, а тому дав команду повертатись до місця дислокації. Люди голодні, коні іти не хочуть, не слухають і шукають хоч якусь травичку біля огорожі.

От біда .Усі таки вирішили їхати назад та тільки би по дорозі не натрапити на опришків. Бо голодними теж ніхто помирати не хотів. Командир був розлючений. Нікого із жовнірів не врятував, із опришками не зустрівся. Ото ганьба. Командири візьмуть на сміх. Такої ганьби не знесу. Оправдань немає. Що робити? Що робити? Прикласти дуло пістоля до скроні і померти зганьбленим. Та не по християнськи вчинити самогубство. Треба померти героїчною смертю. А тому піду на приступ табору тих гультіпак мерзенних гайдамаків. Дав командиру іти на приступ.

Далеко на конях не поїхали бо треба видиратися по каменюках, скалах. Коней залишили внизу. Іти вверх було важко, жовніри ішли першими, позаду улани, які звикли вести бої на відкритій місцевості. Ангельські крила відв’язали, зняли кіраси і почали видиратися вверх. Не знаючи ходів багато падали у замасковані пастки із загостреними палями у низ ям. Багато втопилося у трясовинах.

Щоб не було, а втрати у силі великі. Не кожному під силу видиратися по скалах. Багато зривалося зі скал і розбивалися об каміння на низу. Командира охопив розпач і за такі великі втрати доведеться відповідати перед судом, або можуть скарати підлеглі. Та відступати назад не мав права. Тільки вперед. Підбадьорював жовнірів як тільки міг і сам у перших рядах видряпувався на скали. Опришки на чатах бачили жовнірів, бо були на віддалі калька сажні від них. Кепкували з них і стріляли з пістолів, заманюючи у пастки. Командира злила така зухвалість опришків і ще з більшою енергією ліз по скалах, даючи приклад жовнірам. Нарешті дійшли до прямовисної скали. Вирішили трохи перепочити перед останнім рубежем. Коли майже усі зібралися під скалою, на них полетіло каміння. Нікому не вдалося лишитися живим.Усі знайшли ганебну смерть, полягли нізащо. Погинув і командир. Ті, що залишилися живими повернулися до війська, розказували страшні речі про опришків. Ті розповіді негативно вплинули на решту війська. Ніхто уже не хотів іти на штурм табору опришків .Усі навіть ніхто не наважився іти забрати їх тіла.

Попередня
-= 80 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!