Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Останній листок

Коли лікар пішов, Сью вибігла в майстерню й плакала в японську паперову серветку, аж доки та геть не розмокла. [107]

Потім узяла креслярську дошку і, насвистуючи веселий мотивчик, незалежно ввійшла до кімнати.

Джонсі, майже непомітна під ковдрою, лежала, повернувшись обличчям до вікна. Сью перестала насвистувати, подумавши, що Джонсі заснула.

Вона прилаштувала дошку й почала малюнок тушшю - ілюстрацію до журнального оповідання. Молоді художники мусять мостити свій шлях у Мистецтво, малюючи ілюстрації до журнальних оповідань, які молоді автори пишуть для того, щоб вимостити собі шлях у Літературу.

Малюючи героя оповідання, ковбоя із штату Айдахо в елегантних штанях, з моноклем, Сью почула тихий шепіт, що повторився кілька разів. Вона швидко підійшла до ліжка.

Очі у Джонсі були широко розплющені. Дівчина дивилась у вікно й лічила - лічила в зворотному порядку:

- «Дванадцять»,- мовила вона і трохи згодом: - «одинадцять»,- потім: - «десять» і «дев\'ять»,- а тоді, майже одночасно: - «вісім» і «сім».

Сью стривожено подивилась у вікно. Що там лічити? Адже перед очима лише порожніє безмежно похмуре подвір\'я та глуха стіна цегляного будинку на відстані двадцяти футів. До половини тієї стіни видряпався старезний плющ, вузлуватий і підгнилий біля коріння. Холодний подих осені струсив з нього листя, й було добре видно, як майже голі галузки рослини чіпляються за потріскані цеглини.

- Що там таке, серденько? - спитала Сью.

- Шість,- ледь чутно мовила Джонсі.- Тепер вони падають швидше. Три дні тому їх було майже сто. Аж голова боліла рахувати. А сьогодні вже легко. Он іще .один упав. Тепер лишилося тільки п\'ять.

- П\'ять чого, серденько? Скажи своїй Сьюді.

- Листків. На плющі. Коли впаде останній, я помру. Я знаю це вже три дні. Хіба лікар нічого тобі не сказав?

- Таких дурниць я ще ніколи не чула,- пирхнула Сью, чудово вдаючи зневагу.- Яке відношення має листя старого плюща до твого одужання? А ти ж, капосне дівчисько, так любила цей плющ! Не будь дурненькою. Бо ж іще сьогодні вранці лікар мені казав, що твої шанси одужати, та й то скоро... стривай, як же він сказав?.. Він сказав, що в тебе десять шансів проти одного! А це майже стільки, як у кожного з нас у Нью-Йорку, коли їдеш у трамваї або проходиш повз новий будинок. Спробуй-но тепер з\'їсти бульйону і дай твоїй Сьюді докінчити малюнок, щоб можна [108] було продати його редакції і купити своїй хворій дівчинці портвейну, а собі, ненажері, свинячих котлет.

- Не треба більше купувати вина,- мовила Джонсі, не відриваючи погляду від вікна.- Он іще один полетів. А бульйону я не хочу. Залишилось усього чотири листочки. Я хочу, поки не стемніло, побачити, як одірветься останній. Тоді помру і я.

- Джонсі, люба,- сказала Сью, схиляючись над ліжком,- ти можеш пообіцяти мені, що заплющиш очі й не дивитимешся у вікно, поки я закінчу роботу? Я повинна здати ці малюнки завтра. Мені потрібне світло, інакше я опустила б штору.

- А чи не могла б ти малювати в другій кімнаті? - холодно спитала Джонсі.

- Краще я побуду біля тебе,- відповіла Сью.- До того ж я не хочу, щоб ти весь час дивилась на ті дурні листки.

- Тоді скажи мені, коли закінчиш,- заплющуючи очі, попросила Джонсі, бліда й непорушна, мов повалена статуя,- бо я хочу побачити, як упаде останній листок. Я стомилася чекати. Стомилася думати. Мені хочеться розслабитись, ні за що не триматися й полетіти - дедалі нижче й нижче - як один з отих нещасних, виснажених листків.

Попередня
-= 2 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 9.

Останній коментар

Даяна 27.03.2020

а ще не читала але по коментарям мені здается що кніга хороша)))


Milka21 04.04.2018

Шедевральний твір! Мені дуже сподобався)


Аліна 25.12.2017

Дуже сумний і водночас хороший кінець. Шкода, що Берман помер.


Додати коментар