Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Острів Надії

Злий стюардів язик, а чи надмірна порція алкоголю (за свідченням репортера, який, буцімто, все це чув од самого Ернеке) спричинилися тій шпильці, – невідомо. Після появи його репліки в газетах, Ернеке був негайно списаний із корабля. Не чекаючи заходу в наступний порт, його зняли з борту гвинтокрилом. Що вже там йому сказав наостанок Мартинсон, але коментувати подію стюарт відмовився навідріз і зберігає мовчанку й до сьогодні. Та, завдяки щоденнику Антуана Зольтана, світло істини впаде й на цей епізод. Так само, як висвітить багато іншого, змушуючи мимоволі пристати думки, що невидима тінь біди, – зважаючи на деякі передчуття й спостереження Зольтана, – від початку подорожі незримо висіла над кораблем-красенем, який був символом нашої віри в інше, краще життя... Але, – хай говорить сам Антуан Зольтан.*

«4 листопада, 22 год.

Одержав телеграму від Христо із Софії. Приємна звістка. Станчо Данев, один із двох його чудових молодих помічників, щойно взяв шлюб. Його дружина дала згоду пливти з ним на Острів. Тепер мені полегшало на серці. Бо за ці місяці переконався, що нашій острівній республіці конче потрібний подібний фахівець. А для нього випадає надзвичайна нагода спостерігати за формуванням нових психоемоційних властивостей людини.

Вільсон погодився з моєю пропозицією зробити виключення й зарахувати молодят до нашої спілки,

_________________________________

* Коментар Д. Стоуна.

оминувши вимогу про трирічний шлюбний стаж.

За ці дні, відколи я знову вдома, набігло новин. Головна з них – учора наша рада остаточно визначила день відплиття «Оберона»: через два тижні після різдвяних свят. Вирішили, що мандрівка не повинна бути надмірно тривалою, аби не запанував серед переселенців дух лінощів і відірваності од життя. На Острові все буде готове наприкінці січня. Отже, десь на початку березня, а там у цей час надзвичайно гарно, громадяни нової республіки зможуть опосісти свої права. Якраз настане пора засівати перший урожай.

Лише зараз помітив, що Острів пишу з великої літери. Що ж, він для мене тепер, справді, багато важить.

Перечитав свої перші записи в цьому зошиті. Зокрема, останній перед вильотом до Болгарії. Хотілося б долучити щось про нинішні мої настрої. Але не в’яжуться слова. Хіба сказати, що за недовгий час геть відчужився дому, мовби й не мусив сюди вже ніколи повертатися. Він для мене став ніяким. Такого ще ніколи не зазнавав після довгих чи коротких мандрівок. Може, то добрий знак, може, душа моя прочутує, що там, у невідомому, нам поведеться? Здається мені, що й Маргарет змінилася, готуючись до перемін. А чи то я по-інакшому сприймаю її? У будь-якому разі, неначе розтанули спільно

прожиті нами роки, і нам ще тільки належить нанизувати їх довгий разок. От якби ще без отих спопеляючих серце пожеж, що виникають через дрібниці...

8 листопада

День великих перемін: переїздимо до Сан-Франциско. День прощання з усім, що втілювалось у поняття «мій дім», «рідні місця», «наші сусіди»... Маргарет просльозилася, діти збуджені, й ні за чим, здається, особливо не жалкують. Щиро кажучи, для них наш переїзд на краще, бо в школі стали «білими воронами», відколи всі дізналися, що їхній батько – розпорядник переселення на Острів і вони стануть пасажирами «Оберона». Бути в центрі уваги, не завжди й доброзичливої, своїх однолітків, – для них неабияке нервове випробування.

Попередня
-= 14 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!