Слава ЗСУ!

Я запитав, у чому це може виявлятися і чим загрожує? Христо послався на обмаль досліджень, але, на його думку, носії такої нестабільності потенційно здатні до непередбачуваних реакцій за звичайних для інших ситуацій.

То це погано чи добре, хвилювало мене. Він і сам не знає, сказав Христо, бо його власна стабільність, виявляється, теж на доволі низькому рівні. Можливо, такий показник – супутник нестереотипного мислення, чи, скажімо, здатності йти наперекір узвичаєному...

На моє прохання Імаєв назвав кількох таких «нестабільних». Їх ми пропонували до складу колоністів без сумнівів. Це були люди, здебільшого, високої інтелектуальної спроможності. Тим-то я зауважив, що тут може існувати взаємозв’язок. Поки що гублюся в здогадах, відповів Христо, але, сподіваймося, скоро дам ґрунтовнішу відповідь. Імаєв, сказав я, ти мені голови не мороч своїм науковим туманом. У мене вона й так обертом іде від усяких клопотів. Ти хочеш мене й сну позбавити?

Жарти жартами, але наша розмова кинула мене в сум’яття. Ні, не через нововідкритий спосіб узяти людське єство на ще один аналіз, – уперше подумав, що грандіозний наш захід залежатиме і від впливу таких пружинок в духовній організації кожного з переселенців, про які ми, попри всі можливості сучасної науки, й гадки не маємо. А з іншого боку, – цього не пояснити словами, – внутрішнім чуттям угадую, чого можна чекати від тієї чи іншої людини, якщо її душевний лад резонує з моїм.

От що непокоїть мене: здається, що всі ті люди-звуки, яких назбирав у собі, повинні б уже зазвучати злагоджено, мовби хор. Можливо, це прийде згодом. Принаймні, коли у своїй адвокатській практиці єднав докупи всі нитки чергової справи – вона починала пульсувати в мені, мов щось невід’ємне від мене. І з того переконувався, що я на вірному шляху…

11 грудня. 22 год.

Сподівався: основну мою роботу завершено – не лишилося питань щодо відбору переселенців, і тепер матиму більше вільного часу. Де там! Відколи повідомили всім, куди і в який час їм прибути, – не випадає і хвилинної розривки: йдуть сотні електронних листів, лунають дзвінки, озиваються відеотайпи. Чого тільки не доводиться пояснювати, хоч у надісланій кожній родині пам’ятці не обійдено і дрібниць. Три мої секретарки, найняті до часу відплиття, працюють до очманіння. Але не на всі питання уповноважені відповідати. Отож і йдуть люди до мене. Деякі з їхніх пропозицій виношу на розсуд ради. Навіть довелося корегувати окремі пункти умов переселення. Так, дозволили найближчим родичам уперше навідати своїх на Острові не через три, а через два роки, і гостювати не два тижні, а місяць.

Трапляються зворушливі запитання й прохання. Такий собі Лу з Китаю написав, що для їхньої дитини буде справжньою драмою розлучитися з двома своїми канарками, – чи не можна їх взяти з собою? А селекціонер-любитель з України Дорогий хоче прихопити з собою хоча б зо п’ять діжечок із саджанцями унікальної сливи, яку він виплекав за п’ятнадцять років.

Під моєю опікою, на додачу, ще й програми медичного обслуговування, психологічної адаптації, колективного самоврядування, освітня... Серед інших, саме вона мені найбільше до душі – викинуто з неї всю полову, якою, як і за моїх часів, напихають голови дітей. Школа мусить розвивати душу й мозок, а не сковувати їх ланцюгами залежаних приписів, які чи й знадобляться коли! Ознайомився зі списками блоків літератури для нашої бібліотеки на кілька мільйонів назв. Добірні видання!