Слава ЗСУ!

Це відчуття затягувало в свою круговерть, загрожуючи внутрішній рівновазі, й мені схотілося на часину позбутися людського стовпища, підставити лице океанській прохолоді, з дотиків пружного вітру відчути нутряними струмами свого єства притягальну силу Острова. Одначе, тільки надвечір вдалося побути на самоті.

Океан був спокійним. Корабель Надії, як моноліт, вивищувався над водою. У загуслих сутінках з висоти верхньої палуби годі було розгледіти малюнок хвиль. Тільки скалки зірок промовляли з безміру до очей. Я попрямував на ніс, де було темніше, і де гуляв безперешкодно легкий вітерець. Не знаю, скільки часу простояв там, сам-один край Всесвіту. Все у мені вгамувалось і зготувалося почути одкровення цього безмежжя. Чуття мої стрілами пронизували його, шукаючи собі цілі. Так тривало, допоки мої посланці, наблукавшись у безвісті, не зібралися знову докупи. І тоді серце несподівано защеміло мені сумом і печаллю, і я відчув на щоках сльози. Хапав на повні груди солоного вітру – і співати й ридати хотілося до того безкраю, як бувало давно в юності, коли, на схід сонця над морем, душа рвалася йому назустріч.

Так я стояв, доки шал мій поволі стих, і на зміну йому прийшло замирення чуттів. Опосіла мене знемога. Чорнота приступала зусібіч, місце, де стояв, здалося незатишним, а моє прочутування визначеного – химерним заграванням з власною уявою, чи й доречним, як на мій, вже таки не юнацький, вік. Там, унизу, в затишних салонах і ресторанах панувала людська приязнь і доброзичливість – закортіло зануритися в них так само, як ще недавно усамітнитися.

Йдучи до пасажирського трапу, несподівано виявив, що не сам був на порожній у цей час носовій частині верхньої палуби. У широкому шезлонгу, підсунувши його до борту, сиділо двоє в ідилічній позі: її голова на його плечі. Хотів пройти поза їхніми спинами не поміченим, але юнак обернувся і, впізнавши мене, сказав:

– Гарна ніч, правда?

– Казкова, – згодився з ним. – Всього найкращого...

То був син фіна, скрипаля. А чия ж то дівчина-білявка? Не розгледів…

Романтична сценка розчулила мене: гляди, став свідком народження любові – першої в історії Острова!

8 січня

Після восьмої – ранковий обхід: побував на кожній палубі, зустрівся зі своїми помічниками-розпорядниками. Тепер, відколи цей незвичайний корабель заповнили дві з половиною тисячі родин, яким слугували майже чотириста чоловік команди, ніби наново відкривались мені вигоди, створені на ньому для тимчасових мешканців. Не було тут, як на інших лайнерах, поділу пасажирів за наданими зручностями на перший, другий та третій класи. Каюти різнилися хіба що за розмірами, залежно від цього в них розмістили більші чи менші родини. Навіть потім, коли судно ходитеме на океанських лініях як рейсове, Вільсон хоче, щоб всі місця на ньому коштували однаково.

Якщо моя мандрівка палубами мала мету, – мусив допевнитись, як облаштувалися люди, – то сотні цікавих рухалися ліфтами, сходами й ескалаторами вгору-вниз, бажаючи побачити все, що надано їм у розпорядження. Кожному стачало чим захоплюватись, як у великому багатому місті, де всяка вулиця вражає. Видалось мені, що, крім задоволення звичайної цікавості, ці оглядини додавали усім упевненості, що й життя на Острові виявиться таким само чудовим, як цей лайнер.