Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Острів Надії

– Про що тут?

І з того, як у репортера зсудомилося обличчя, щойно він глянув на першу сторінку, зрозумів – не абищо цей нотатник.

Стоун перегорнув кілька аркушів і сказав, оскляло дивлячись в очі лейтенантові:

– Для поліції ці записи не становлять цінності.

– Розберемося, – кинув Сантос, забираючи блокнота. І розпорядився: – Сержанте, складіть протокол. Ви, лікарю, теж. Хай виносять тіло.

Стоун – сфотографувавши як несли на марах труп, клали його в машину, зафіксувавши схилених над протоколами поліцейського лікаря й сержанта, – опинився знову поруч лейтенанта.

– Цей блокнот – щоденник загиблого. Міг би згодитися мені, щоб оживити репортаж. Потім поверну.

– На жаль, не зможу дати – речовий доказ, – непідкупно заперечив Сантос.

– Там для поліції, справді, немає ані крихти.

– Все одно – доказ. Його долучать до справи.

– Якщо ним скористається хтось інший з репортерів...

– Виключено. Я триматиму його в себе не менше доби, доки передам слідчому. Вам цього вистачить?

– Цілком, – Стоун простяг руку до зшитка: – Дайте-но хоч сфотографую.

Він примостився на капоті перезнімати й скоро повернув щоденника лейтенантові.

– Тепер станьте біля рації, розгорніть його, – він озирнувся: – Егей, лікарю, сержанте! На хвилинку. Останнє фото на пам’ять.

Удома, нашвидку вивчивши зміст щоденника, Стоун допевнився, що йому не просто поталанило – це було щось неймовірне: він читав записи Антуана Зольтана, керівника експедиції на Острів Надії!

Казковий для журналіста шанс – в один день зробити собі гучне ім’я! Тільки ж і відповідальність: після такого репортажу він, мов той стрибун, візьме планку, нижче якої вже не матиме права опуститись! Бо ж публіка сподіватиметься, що кожен його наступний матеріал буде таким само вражаючим. І не матиме права розчарувати її. Зате ж у тому й найбільша приваба – вирветься з трясовини буднів!

Як близька реальність забовваніло перед ним недалеке майбутнє, в якому не жалюгідні обставини, чужі наказ чи забаганка визначатимуть його існування, – сам стане собі господарем, підніме над головами власний прапор! Мимоволі він оглянувся на своє життя доволі вправного репортера і подумав: ось і збудеться давно омріяне, хоч за багато літ і встигли зблякнути його приваби. Та, може, в тому, що саме йому до рук потрапив щоденник Антуана Зольтана, – знак долі? Речі групуються за родами, казав Конфуцій. А він, Джек, не проти вважатися з «роду» тих, котрі пливли на «Обероні».

У такому розхристі почуттів він склав свій перший репортаж про знайдений рятувальний човен, що став останнім прихистком для уславленого Антуана Зольтана, який очолював трагічну подорож до Острова Надії.

На стилістиці допису позначилася схвильованість автора і це додало розповіді проникливості, яку так цінують читачі, вважаючи її за ознаку достовірного висвітлення подій. Завершуючи матеріал, Джек пообіцяв подати у наступному випуску газети підсумки поліційної виправи та думки досвідчених мореплавців щодо причини загибелі Антуана Зольтана. А ще, ще не міг він утриматися й не згадати про величний документ душі, залишений нам у спадок одним із натхненників і чільним провідником акції з переселення на Острів Надії: про його щоденник. Щойно прочитавши його, він просто нездатний, через хвилювання, вповні оцінити значення цих записів для усіх нас, котрі ніби пливли на тому кораблі, пережили його загибель, як одну з найбільших катастроф у своєму житті. Тим-то хоче навести тут, принаймні, один рядок, який видається йому майже пророчим: «Якби у мешканців Землі, з якихось причин, зникла надія на майбутнє, – вони б жили сподіванням, що вона неодмінно з’явиться». Тож і ми зберігаймо, хоча б у глибині серця, віру, що майбутнє, якому офірували своє життя подвижники з Корабля Надії, колись та настане.

Попередня
-= 6 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!