Слава ЗСУ!

Скоро прибула машина технічної допомоги. Доки заводили троса, припасовували під шлюпку надувні поплавки, з’явився й пікап медслужби.

Зрештою, біла сигара, ледь задерши носа, рушила до берега. Натовп занімів. Ось вона подолала два десятки метрів по воді, заскреготіла днищем по піску й лягла на сухе. Хтось зірвався на переможний крик, та недоречна радість тут-таки й згасла: там, усередині цього дивного предмету, був мертвяк, і викликав забобонний пошанівок.

Лейтенант Сантос, як старший серед усіх за званням, першим наблизився до човна і діловито обійшов його. З непроникливим обличчям виліз на крило, зазирнув досередини: просторий салон на чоловік п’ятнадцять-двадцять, на одному з крісел в незручній позі мертве тіло. Не викликало сумнівів, що смерть настала давно.

Увесь час лейтенант чув, як поза його спиною лунають поодинокі й чергами клацання фотоапарату журналіста і дбав, щоб виглядати якнайповажніше. Ось він сплигнув на землю й підкликав старшого з обслуги машини технічної допомоги.

– Відкрийте люк.

Той заходився із помічником чаклувати біля дверцят. Але вони не піддавалися. Тоді молодший технік приніс із машини металевий ящик – і яскравий промінь завтовшки з сірник уп’явся в дверцята. Скоро доступ усередину було відкрито. Звідти війнуло на техніків трупним смородом. З несподіванки молодший відсахнувся і, забувши тримати позу перед фотооб’єктивом, затиснув рукою рота, стримуючи блювоту.

Стоун і це не проминув зафіксувати. На мить він про щось задумався й поспитав лейтенанта:

– Знайдеться у вас протигазова маска?

– Належить за правилами.

– Позичте на кілька хвилин.

Лейтенант кивнув сержанту, і він бігцем приніс її з «джипа». Лікар теж узяв маску, але, повагавшись, засунув її до кишені халата.

– Потерпіть якусь хвильку, – схвалив його рішення Стоун, – доки я вас клацну всередині.

Удвох вони піднялися приставною драбиною на човен і пірнули в дверцята. Слідом за ними й лейтенант із сержантом.

Лікар, намагаючись не дихати, нахилявся то так, то сяк до трупа, – щось записав до блокнота, – торкнувся руки, відгорнув з чола пасмо волосся, роздивився зблизька голову потерпілого. Стоун знімав з обох рук.

Коли лікар поступився місцем лейтенантові, той хотів зняти маску, але репортер заперечливо махнув рукою: хай буде, так ефектніше.

Сантос обдивився голову мертвого, – було знати, що він дістав неабиякого удару в лобову частину, – відслонив полу його літньої куртки з короткими рукавами: чи немає внутрішніх кишень. Їх не було, і він обмацав накладні. В одній із них знайшов самописку, ключа й дезодоруючі пігулки в коробочці. Поклав усе на столик. В іншій, правій (дістатися до неї було важче – труп налягав на той бік), лежав грубенький записник.

Разом із сержантом, Сантос обнишпорив усі шухлядки, закапелки – вони виявилися порожніми.

Стоун торкнувся було знайденого записника, та лейтенант невдоволено зиркнув на нього: щось чіпати тут можна лише з його дозволу.

Незабаром вони вийшли на свіже повітря. Лейтенант покрутив у руках знайдене в кишенях загиблого, розкрив нотатника – там було писано англійською, якої він майже не знав. Подав його журналістові.