Слава ЗСУ!

На дворі посутеніло, доки Джек набирав за комп’ютером свій допис. Міг би переслати його через супутник і репортаж з’явився б у вечірньому випуску. Але не хотів ризикувати – інформацію могли перехопити. Втім, воно, може, й на краще – потрапити в перший завтрашній випуск: ранкові повідомлення глибше пробирають. На цілий день буде всім тема для розмов.

Він сів у машину й дістався апаратної прес-центру, зовсім безлюдного вечірньої години, зрештою, як і повсякчас – у цих краях не траплялося нічого такого, що змушувало б іноземних кореспондентів наввипередки поспішати сюди.

Стоун ще раз переглянув фотографії, звірив текстівки до них, перечитав контрольний примірник і, хвилюючись від усвідомлення того, що ця мить вирішує його майбутнє, помістив матеріали в електронне повідомлення. Почав набирати адресу редакції і – похолов із переляку: забув проставити індекс застереження авторського права на публікацію! Не важко уявити, що могло б статися: ті кляті «хакери» від журналістики перехопили б його повідомлення, опублікували у зміненому вигляді – потім спробуй доведи, хто в кого вкрав.

Серед ночі Джека підняв з ліжка дзвінок редактора.

– Вибачай, хлопче, що розбудив. Але ти сам винуватий: ми всі ошелешені! Назавтра даємо додаткових триста тисяч примірників. Поздоровляю!

– Дякую...

– Я ось чого турбую: це правда про щоденник?

– «...і нічого, крім правди».

– На скільки подач його вистачить?

– Гадаю, не менше, ніж на три.

– Отже, даємо анонс на післязавтрашній ранок?

– За мною затримки не буде.

– Тоді все. Бажаю доброї ночі! Завтра ти прокинешся знаменитим!

– Хвилинку! Дещо пригадав. Занотуйте собі: Габріель Сантос. Будь-ласка, двадцять відсотків мого гонорару на його рахунок у тутешньому банку.

– Ого!

– Джентльменська угода.

– Зрозуміло. Видно, він хлопець-зух?

– Здається, так,

– Гаразд, зробимо. Якщо все, – добраніч!

– Добраніч! – і посміхнувся, поклавши трубку: там ще ранній вечір.

Була третя година. Сон геть розвіявся. Джек ліг у постіль і, не вимикаючи нічника, заплющив очі. Завтра він – знаменитість! І заживе новим життям. У світі, де мало що міняється, окрім сенсацій.

От і доля «Оберона» викликала, було, сплеск в океані обивательських інтересів. Тепер цей сплеск повториться та й знову затихне поволі.

Йому пригадалося загальне збудження, поспільне сподівання перемін, що охопило всіх після перших повідомлень про заснування новітнього Ковчегу, який мав узяти на свій борт і доправити на впорядкований для життя острів дві з половиною тисячі сімей, покликаних започаткувати на ньому оновлену цивілізацію.

Що тоді здійнялося по світу! Мільйони людей вітали цю ідею, як геніальну, як здатну послужити вдосконаленню homo sapiens. Інші – гудили, як найвищий вияв безчестя доби, що духовно зубожіла аж до клонування свого майбутнього, вибравши з кількох мільярдів так званих кращих істот.